Переможцi снiв

КАЗКА ДЛЯ ДІТЕЙ,

які бояться темряви

Микита лежав під ковдрою і трусився від жаху. Він ніяк не міг заснути через нічні жахіття, що лякали його. Страшний монстр сидів під ліжком і пильнував момент, коли хлопчик висунеться з-під ковдри, щоб схопити його своїми моторошними щупальцями. Це відбувалося майже щоночі. Під ранок злякана та втомлена дитина засинала. Але бувало і так, що монстри з'являлися уві сні, і тоді Микита прокидався серед ночі в холодному поті від жаху.

Звичайно ж, мама та тато знали про це, вони заспокоювали сина розповідями про те, що монстрів не існує і це лише дитяча фантазія, потім вмикали каганець і залишали відчинені двері. Та де там! ВОНИ існували насправді! І не тільки існували, але ще й намагалися схопити та роздерти бідолашного хлопчика. І не було жодного порятунку від них, і жодної допомоги від батьків. Одна тільки подруга Соня розуміла весь масштаб того, що відбувається, бо з нею траплялося те саме майже щоночі. Але найдивовижнішим було те, що монстри були ті самі.

Тільки із Сонею хлопчик міг розмовляти про це. Він знав дівчинку ще з дитячого садочка, а зараз вони ходили в ту саму школу і навчалися в другому класі, тільки Микита був у класі «А», а Соня у класі «Б». Але діти зустрічалися на перервах і мали змогу обговорити спільні проблеми. А ще в них був інтернет та телефон, тому нестачі зв'язку не спостерігалося.

Батьки Соні боролися з нічними кошмарами доньки інакше: використовували науковий підхід. Щотижня дівчинка відвідувала дитячого психолога, щоправда, користі від того було небагато. А ще вони придбали для своєї дитини «ловця снів»: це такий виріб з мотузками та пірʼям, чимось схожий на макраме, який вішають на стіну в узголівʼї ліжка. Але нічні жахи як були, так і залишилися.

Одного ранку Микита прийшов до школи зовсім розбитий, очі його були червоні від безсонної ночі. На перерві Соня поцікавилася:

— Що? Знову?

— Не знову, а наново! — вигукнув той. Хлопчик був сонний, втомлений і не мав жодного бажання розповідати про свої нічні пригоди. Але Соня і сама здогадалася, що сталося.

— То був той самий?! — наполягала вона.

— Який саме? Вони там усі «ті самі»! — опирався Микита.

— Я маю на увазі Зубастика! — не вгамовувалася дівчинка.

— Та тихіше! Раптом хтось почує, сорому не оберешся.

Діти відійшли осторонь від однокласників, що розважалися, і Соня продовжила допит:

— Що ж він витворив цього разу?

— Розумієш, він погрожував, що роздере мого Роккі. А той спить завжди поряд зі мною у моїй кімнаті. Я так злякався за цуценя, адже воно ще зовсім маленьке, i якщо забереться під ліжко до монстра, то все, гаплик! Він вже не повернеться! Уявляєш?!

— Ще й як уявляю… — вiдповiла дівчинка i замислилася. Адже в неї самої була кішка, але поки що жодний монстр не загрожував її зжерти. Отже, і Буся тепер у небезпеці?!

— Я так більше не можу! — у розпачі вигукнув Микита.— Поки вони лякали тільки мене, я ще терпів, але тепер їм знадобився і мій Роккі! Я мушу його захистити, незважаючи ні на що!

— Знаєш, вони теж приходили до мене цієї ночі, але Зубастика серед них не було. Мені здається це дивним… — розмірковувала Соня.

— Звісно, не було! Адже він сидів у мене під ліжком! Не можуть вони бути у різних місцях одночасно.

— Звідки тобі знати?!

Хлопчик озирнувся на всі боки, щоб їх ніхто не почув, і тихо промовив:

— А ти згадай добре, чи приходили хоч раз до нас одні й ті самі монстри в одну ніч? Хоч раз ми обговорювали з тобою один і той самий страшний сон?

— Начебто ні, не обговорювали, —  пролепотіла здивована дівчинка, і в очах її майнула якась здогадка. Вона схопила свою кіску і почала жувати її кінчик, щосили розумiрковуючи про щось. Але раптом пролунав дзвоник, перерва закінчилася, і треба було повертатися до класів. Мимохідь Соня вигукнула: «Після уроків чекаю на тебе в роздягальні! У мене є план!»

Час на заняттях тягся дуже довго. Микита буквально засинав за партою, бо майже не спав минулої ночі. Знання не засвоювалися, тому що всі його думки були поглинуті лише одним: як захистити Роккі?

Але ось пролунав рятівний дзвоник, останній урок закінчився. Дітлахи похапали свої портфелі і з радісним галасом кинулися до роздягальні. У дверях, як завжди, утворилося скупчення: діти штовхалися і лізли одне на одного, намагаючись проскочити попереду інших. На зауваження вчительки вже ніхто не звертав уваги, адже заняття закінчилися, і на них чекали свобода та розваги. Хтось поспішав на прогулянку, хтось на тренування, інші прямували до своїх іграшок, а деяким просто не терпілося зависнути в компʼютерних іграх. Микита ледь проштовхався до роздягальні, там біля шафки на нього чекала Соня. Вона потягла друга за рукав у кут, подалі від інших, і заявила:

—Ми оголосимо монстрам війну і боротимемося з ними!

— Ти при здоровому глузді?! Чи перевтомилася від занять сьогодні?! — здивувався хлопчик. — І взагалі, як ти собі це уявляєш? Ми ж зовсім безпорадні проти них!

— А ти послухай, — почала роз'яснювати дівчинка, поправляючи окуляри на носі, — ти сказав сьогодні, що ці чудовиська не можуть перебувати в двох місцях одночасно, а це означає, що вони зовсім не такі вже всемогутні, як ми собі уявляємо! Ну не вистачає у них сили залякувати відразу двох дітей в один і той самий час!

— І що ж ти пропонуєш? —не витримав Микита.

— А пропоную я таке: сьогодні ми з тобою зустрінемось уві сні і битимемося з монстрами!

—Ти дiйсно несповна розуму! Чи тебе вночі вкусив один із них, і ти збожеволіла! Як ми потрапимо в той самий сон, та ще й зустрінемося там???

— Та дуже просто! Засинаючи, ми уявлятимемо собі одного і того ж монстра, наприклад Смугастика. Таким чином він захоче потрапити до нас двох у наші спальні одночасно, але не зможе розірватися і буде змушений з'явитися уві сні, щоб лякати нас. Але ми обидва будемо бачити один і той самий сон із тим самим чудовиськом, тобто потрапимо в іншу реальність одночасно! — пояснила Соня.