Глава 3

Діма

З самого ранку я поїхав з мамою до лікаря щоб мене оглянули, тому що їй здається що зі мною щось не так.

Мама: -Ти як себе почуваєш?

Діма: -Все добре.

Мама: -Ну зараз зайдемо до лікаря він тебе огляне, і точно будемо знати що все добре.

Ось ми вже наближаємось до лікаря, але мені здається що щось буде не так.

Мама:-Доброго дня. Ми записувались до вас на 11:30.

Лікар: -Доброго дня. На що скаржитесь?

Мама:-Погано себе почуває, іноді стомленість, голова болить.

Лікар:-Ви якісь ліки на даний момент приймаєте?

Мама:-Ні

Лікар позвав мене до себе, оглянув.

Лікар: -Ви сьогодні снідали?

Діма: -Ні.

Лікар: -Ну тоді я зараз вам дам призначення на аналізи, а потім будемо вирішувати що далі робити.

Ми пішли на перший поверх де в мене брала кров хороша тітонька.

***
14:15
Ми приїхали до дому, я пішов у кімнату щоб перенести всі фото з подорожі на комп'ютер. Та на одній з фотографій була доволі знайома мені дівчина. І то була Лея, я її вже давно не бачив, але як вона могла потрапити до мене на фото та чому я її не помітив коли фотографував. Та тут раптом зайшов у кімнату Даня.

Даня: -Можна зайти?

Діма:-Так, заходь.

Даня:-Що там в лікарні?

Діма:-Та нічого такого, потрібно було здати аналізи.

Даня:-І все?

Діма:-А потім прийти до неї та вона скаже що зі мною.

Даня: -Зрозумів, а що це ти фото приблизив?

Він підійшов і розпочав розглядати її.

Діма: -Та це так, просто вирішив перекинути фотографії.

Даня: -Та звісно, не роби вигляд що не розумієш хто це.

Діма: -Ну це Лея і що?

Даня: -Ну то навіщо прикидатися дурнем?

Діма: -Але я не розумію чому, а точніше як вона потрапила сюди?

Даня:-Так це дивно, просто не звертай на це увагу ти її й так тільки зміг забути, а тут знову.

Діма: -Я її забув вже давно ще 4 місяців тому.

Даня: -А точно забув, ага.

Діма:-Так все досить. Йди куди йшов, а я буду перекидувати далі фото.

Даня махнув рукою й вийшов з кімнати, а я залишився сам наодинці з фотографіями. Я знову відкрив те саме фото й уважніше вдивився в Лею. Щось у цьому знімку мене непокоїло. Вона стояла трохи осторонь, ніби не була частиною загального фото, її погляд був спрямований не в об'єктив, а кудись убік. Здавалось, ніби вона когось чекала.
Я швидко переглянув інші фото з тієї ж поїздки. І ось що мене справді приголомшило Лея була ще на двох інших кадрах, на яких я точно пам’ятав, що не міг її бачити в момент зйомки. 
Я вирішив що фото на сьогодні досить, та пішов у своє найбільш улюбленіше кафе.

Але туди також зайшла якась дівчина, і то була Лея.

Лея:-Привіт.

Діма:-Привіт.

Між нами опинилась тиша.

Лея:-Можна я до тебе підсяду?

Діма:-Так, сідай.

Ми розмовляли хвилин десять. Та по ній було видно що її щось непокоїло.

Лея:-Я давно з тобою хотіла поговорити.

Діма:-Про що?

Лея:-Я давно думала та не знала, чи варто писати, чи варто з’являтися.Але коли побачила тебе на тій поїздці з твоєю родиною, я зрозуміла, що не можу просто пройти повз.

Між нами запала тиша. Минуло вже чотири місяці, як ми розійшлися. Тоді я думав, що все забув, що перегорнув сторінку. Але зараз, сидячи перед нею, я зрозумів що забути її я так і не зміг.

Діма:-Тобто те що ти була на моїх фото це не випадково?

Лея:-На перше фото я потрапила випадково, але потім коли побачила тебе то не відійшла в бік. Бо коли я побачила тебе, я зрозуміла що шкодую про все. І якщо ти хочеш ми могли б почати спочатку.

Я дивився в її очі, і всі ті спогади  наші вечори під зоряним небом, довгі розмови, перший поцілунок нахлинули на мене. Я не зрозумів що тут коїться і що мені потрібно робити, бо все трапилось з ненацька...