1

Ранок розпочався набридливим звуком будильника,.

Як же вона не любила цей звук! Та інші рінгтони будильника не змушували її відриватися від ліжка. Врешті не витримавши, вимкнула набридливий гаджет.

Зовсім не хотілося вставати. А тим паче, що спортивна сумка вже була зібрана. Всі необхідні речі для поїздки лежали в ній.

Глянула на двір. Вже другий день злива заливала вулиці. Здавалося, що сама природа намагалася відмити цей світ від бруду. Та мабуть все дарма.

Смартфон пікнув, сповіщаючи про вхідне повідомлення.

"Через півторигодини чекатимемо біля будинку".

І хвилина в хвилину вона вийшла з під'їзду, відразу потравляючи під пильний погляд бабусь на лавках, які аж здригнулися від її появи. 

"Боже, допоможи. Невже весь час так буде?.. " - подумала вона, дивлячись на тих безсоромних жіночок похилого віку, які відразу почали говорили про ней.

Вже в літаку вона трішки заспокоїлася. Через епідемію, яка звела з розуму весь світ, проходження всіх процедур для посадки на літак, зайняло досить багато часу і  змусило  багатьох нервувати. Спочатку ця напруга передалася і їй. Але потім відпустило. Інші пасажири літака нервували через зліт літака. А вона була спокійна. Чомусь в тих ситуаціях , коли інші хвилюються, вона тепер знаходила спокій..

Можливо тому  і погодилася на участь в паралімпійських іграх. Поправила протез на правій нозі. Та знову відчула на собі співчутливі погляди. Але роздратування тепер вже ці погляди не викликали.

Лише прибувши в необхідне місце, побачивши, що там багато ї знайомих облич також, заспокоїлася зовсім.

Останні тренування, розминка, підготовка...

І ось її особистий виклик,свисток, забіг. 

Останній поворот, останні метри...

І вона прибігла другою. 

Другою... Срібло.

Вона змогла! Перемогла! Себе перемогла...

Вона виборола друге місце для своєї країни!

І засяяло сонце! Навкруги все стало яскравішим, кольоровим!

І та стіна, той бар'єр в голові розбився вщент!  З'явилися плани, задумки. Її майбутнє набуло райдужних кольорів, зникли сірі тони.

Стало легше дихати!

Тож, повернувшись додому, відразу в аеропорту в грудях заклекотіло від щастя! Це її Батьківщина! Вона вдома.

І вона приїхала переможницею. Не тільки для Батьківщини, а й для себе.

Адже думала, що після травми її спортивній кар'єрі кінець, та й усьому її життю кінець. Але ні. Є інший шлях. Хай і тяжкий, та їй не звикати до складнощів.

А тепер впевнилася, що проблеми були, є і будуть повсякчас з'являтися в її житті. Та вона зможе йти далі. Навіть без ноги, на протезі.