Перелесник
Частина 4
Час повільно котився,
Неспішно щасливо спливав,
Перелесник так й не розкрився,
Життю надавав нових барв,
З дівчиной був він щасливий,
А вона йому щиро раділа,
Був він із ней завжди милий,
В них наче виросли крила,
Крила на краще надії,
Віри у майбуття,
Здійснення щирої мрії,
Про сімейне разом буття,
Одна лиш була заборона:
Не обіймати ніколи,
Казав він, що то перепона
Їх щасливої долі,
Та якось він заспівав
Пісню свою про кохання,
Скільки чуттів, скільки барв,
Справжнє, сердечне зізнання,
Сльози тоді покотились
По її рожевих щоках,
Щось у душі тій змінилось,
Не стримати серця в руках,
Міцно його обійняла,
Так пристрасно, ніжно, так сильно,
Так би вона й стояла,
Та ноша ця непосильна:
Торкнулися пальці спини,
Та не відчула вона там хребта,
Скільки ти геть не жени,
А правда у світі одна.
Перед нею стояв перелесник,
А чоловіка він її вбив,
Милий лісу чудесник,
Коханій він все розповів,
Подобу свою він прийняв,
Й довго він вибачався,
Що скаже кохана? Не знав,
Та на щастя він сподівався.
Проплакала ніч всю дівчина,
Повірить в таке дуже важко,
Здавалось, це все – небилинна,
На серці її дуже тяжко,
Зібралася вона зранку з духом
Й перелесника свого прогнала,
Тяжким, болісним рухом
Двері за ним закривала,
Прожила одна майже рік,
Та все так же за ним сумувала,
Втратила часу вже лік,
Бо так сильно кохала,
Й він тихенько ходив,
Таємно допомагав,
Й сам не знав скільки днів,
За милою вік сумував.
#890 в Фентезі
#2952 в Любовні романи
#63 в Любовна фантастика
Відредаговано: 30.10.2023
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
