- 32 -

Коли до кімнати повертається Елая, Мілет ледь не скрегоче зубами від невдоволення. Вона відривається від читання, і зі гучним звуком закриває книгу так, що менша сестра аж підстрибує від неочікуваного звуку.

— Де ти була? — холодно запитує старша сестра, злізши з підвіконня і відклавши книгу в бік, вона схрестила руки на грудях, міряючи Елаю невдоволеним поглядом.

— Щось відбулося за територією академії, постраждав студент.

— Тому я тебе й питаю, де ти була? — Мілет продовжувала тиснути на молодшу сестру.

— Чекала куратора, — Елая ліниво плюхнулася в м’яке ліжко, відчуваючи, що сьогодні всі її сили покинули тіло. В правій руці вона все ще тримала книгу яку мала перекласти. — Тренування було скасоване. В холі був директорі ще кілька викладачів. Мені стало цікаво тому пішла до куратора.

— І що?! Він щось розповів?

Мілет стояла на місці навіть не рухаючись, демонструючи свою непохитність.

— Ні, — знизила вона плечима, перевівши погляді зі стелі на книжку.

— Ти прикидаєшся чи справді не розумієш? — голос Мілет все ще був роздратованим.

— Ти про що? — відклавши книгу до тумбочки, вона підвелася на ліктях дивлячись на старшу сестру —  Справді не розумію.

— Ти постійно повторювала слова про факультет бойових магів, і як туди хочеш вступити. Тоді що трапилося зараз з тобою, що твоє бажання посунулося на другий план.

— Я ще досі працюю над собою, щоб туди вступити. Чому це я відсунула це на другий план? — в очах Елаї було нерозуміння сестри, і це злило Мілет.

— Бо зараз у твоїй голові одні чоловіки. Якщо нічого не вийшло з Дайрусом, так тепер замахнулася на куратора Ердмана?

Слова старшої сестри боляче хлиснули по обличчі, молодшу. Стало одночасно гидко від обличчя Мілет, яка кривила знайому в’їдливу усмішку так і від її думок про неї. Елая різко скочила на ноги, відчуваючи як її щоки спалахнули від гніву.

— Що ти таке верзеш?

—  Я десь не права?! То вештаєшся з темним принцом як не в підземеллі, то хто знає де. В нашій кімнаті його одяг, який ти не спішиш віддавати. І взагалі дивно, що Тераі пробачив тобі те випущене заклинання. Ти гадаєш він твій пропуск до бажаного факультету? Отямся, таких як ти в Тераі пів академії. Хоча, — Мілет витримує невеличку паузу й знову продовжує виливати бруд на сестру. — Може ти це зрозуміла і зараз ти націлена на куратора?! Нам же не забороняється стосунків з викладачами, та й по віку він якраз підходить…

— Досить з мене цієї маячні! Я не збираюся вислуховувати твої хворі фантазії.

Розсерджено Елая стягує піджаки Дайруса, й виходить з кімнати. Прохолода в коридорі остуджує її гнів та шалене серцебиття. Час був пізній, але вона не могла зараз знаходитися із сестрою в одній кімнаті. Навіть кінчики її вух були червоними від обурення та нісенітниць, які їй наговорила старша сестра. Їхні стосунки завжди балансували на межі повного розуміння та того, настільки інколи вони були одна одній чужою людиною.

Мілет була старшою донькою воєначальника, якого поважали на ести контентів. Успадкував силу батька, Мілет отримала право стати головою родини, коли батько склав свої повноваження. Пишатися тим, що Мілет була відображенням батька, мама також не переставала. Тоді як Елая була маленькою дівчинкою, якій дісталась стихія повітря, і за думкою батька, ця стихія була не варта уваги. По цій же причині донько виховували окремо, і коли Мілет отримувала похвалу від батьків, Елаї приходилося докласти в тричі більше зусиль, щоб стати помітною.

Серед спогадів дитинства, де потрібно було виборювати увагу батька, були й хороші моменти, коли Мілет підтримувала молодшу сестру та опікала її. Саме ця опіка часом ставала нестерпною, і чомусь Мілет гадала, що має право вирішувати долю за Елаю.

Астаро не пам’ятала як вона вийшла із крила жіночого гуртожитку, як пройшла головний коридор й прийшла до апартаментів Тераі. В руках вона тримала піджаки, які мала б відати відразу або взагалі їх не приймати. Їй здавалося, що саме через ці піджаки, їй довелося вислуховувати всі образливі слова старшої сестри.

Елая кілька разів підіймала руки до дверей і все не наважувалася в них постукати. Минуло п'ятнадцять хвилин, перш ніж вона зібралася із силами й постукала у двері. Тридцять секунд вона витримала перш ніж помітити поруч кнопку дзвоника.

— Дзвоник?! — спантеличено Елаї кілька разів моргнула, після чого все ж натиснула на кнопку.

Почулася луна приємної тихої мелодії, яка сповіщала про прибуття гостя. Минула ще хвилина перш ніж Елаї збиралася вже йти, та зупинилася, коли почула за дверима тяжкі кроки.  Двері відкрилися, на порозі стояв чарівний Дайрус, до пояса роздягнутий. Жар ніяковості різко спалахнув на щоках Асторо, й вона опустила погляд нижче. Від побаченого нижче, Елая відразу ж відвела погляд в сторону. Випуклість в області ширінки, а ще наспіх застібнутий ґудзик на штанях, говорив дуже красномовно про її невчасний прихід.

— Чого тобі?

Дихання в Дайруса було збитим, а груднина рухалася так, мов його серце готове було в цю ж секунду вискочити. З його все ще вологого волосся капала вода, а від нього приємно пахло анісом, цедрою та жасмином. Елая вперше відчула такий одурманливий аромат. Всередині все скрутилося в тугий вузол від його холодної інтонації. Саме зараз, Астаро нагадала ким був насправді темний принц Тераі. Димка рожевої пелени спала з очей, так само як і на другому курсі коли вона остаточно впевнилась, що її закоханість в Дайруса була безнадійна. Зараз відчуття паршивості застало її не очікувано.