- 30 -

Князь зійшов зі своєї карети, махнув рукою кучеру, який швидко направився до транспорту. Арнор мав повернутися ще дві години тому, та його поїздка до академії Хольстейн зайняла більше часу, аніж він розраховував. Зустріти на задньому дворі палацу невдоволеного Ореста було очікуваним. Тераі був радий бачити брата, а не комітет радників, які лише й чекають коли він припуститься помилки.

— Ти ж князь! — Орест розстібнув перші два ґудзики на своєму темно-фіолетовому мундирі, говорячи надто здавлено. — Хто покидає таємно свій же палац?!

— Мені потрібно було особисто зустрітися із директором Алестольфом.

— Ти зациклений на тому, що зросла активність істот. На тебе це не схоже, ти завжди опираєшся на холодний здоровий глузд, а не дієш з гарячу!

— Активність надто зросла, щоб на неї не реагувати.

— Наближається рівнодення, — спокійніше заговорив Орест. — Істоти завжди в цей день стають сильнішими чим зазвичай. Говори правду, ти боїшся здійснення пророцтва. А якщо тебе справді турбують лише істоти, то скликай зібрання всіх князів та короля.

***

— Повертаються! — радісно скрикнула Діогена, не відриваючи погляду від вікна.

Аттер який міряв до цього кроками кімнату, буквально підбіг до вікна, мов запевняючись в правдивості слів Діогени. Зенон був живим та здоровим, і лише його мокрий одяг говорив про те, що він справді був в озері. Ні куратор Ердман, ні викладачка Крос не виглядали стурбованими, що дало спокій Каліну. Видихнув із полегшенням, він промовив:

— Ми йдемо чи як?

— Дочекаємося його тут, — Дайрус говорив врівноважено, і цей спокій змушував Аттера злитися. — Там зараз скоріше за все директор і ще викладачі. Нам точно не зрадіють. Відправлять до своїх кімнат. Тому кращим варіантом буде його дочекатися тут.

— Але ж…

— Я тебе не тримаю, якщо ти хочеш, можеш піти, — Тераі взяв кілька сухих дров клена й кинув до каміна.

 — Аттер, викладачі справді нас не пустять до нього, — втрутилася Діогена, яка пильнувала зміни за вікном.

— Гаразд, — невдоволено пробурчав Калін, й всівся швидко на крісло, склавши руки на грудях.

***

Елаї дивилася невідривно на промоклого до нитки Зенона й те, як в нього були майже сині губи від холоду. Не могла вона відвести погляду й від розірваного рукава на мундирі викладачки Крос, а ще від куратора Ердмана, від якого віяло смертю. Розтріпане волосся яке балансувало між чорним та рудим,  зелені очі які тепер нагадували болотну трясовину та моторошний спокій. Астаро вперше бачила такого куратора Ердмана.

— Студентка Астаро, повертайтеся до своєї кімнати!  — наполіг Брінфольд, коли помітив її невідривний погляд який був подарований Адоноелю.

— Угу, — ледь видавила Ела із себе, і буквально змусила власне тіло рухатися в протилежному напрямку. Її погляд все ще чіплявся за куратора, від якого з’являлися гусяча шкіра.

— Я відведу його до цілителя, — промовила Крос притримувала студента,  — куратор Ердман все розповість.

Алліра ледь вклонилася, після чого повела Зенона до коридору, який вів о цілителя.

— Ліпше поговорити в кабінеті, — директор підвівся зі лавки, після чого мовчки попрямував до сходів.

Всі викладачі включаючи куратора Ердмана пройшли за директором Алестольом. Останнім до кабінету входить Хетинг кульгаючи, він всідається на вільний стілець й знову витирає хустиною своє чоло,  яке було зовсім не спітнілим.

— На задньому дворі біля брами, тої, що за вежею Тора, потрібно забрати роги Сацел, — першим заговорив Адоноель, який не сідав за стілець. Він зіперся спиною на стіну, відразу як зачинив за собою двері кабінету. Його очі були опущені на підлогу, а лице все ще лишалося холодним. — Викладачка Крос при патрулюванні вбила трьох. Хоча це ви напевне вже знаєте від вартового. Ще сім було біля Срібного озера. Сацели гуртом полювали й вичікували коли студент вийде з озера.

— Ви убили сімох Сацел? — тремтливим голосом запитав Золіс. — Як?!

— Зрозумів. Пане Брінфольд, чи можу я вас просити про те, щоб ви потурбувалися про залишені куратором Ердманом роги Сацел?

— Віднести їх до лабораторії цілителя? — поцікавився Ісан.

— Так, — кивнув головою директор в знак погодження.

— Буде виконано.

 Брінфольд також мовчки вклонився, після чого відразу відправився виконувати прохання директора.

— Професоре Хетинг, якщо ваша ласка, чи не могли б ви сповістити студентів про заборону щодо покидання території академії без дозволу.

— Так директоре! — Золіс сховав хустину до кишені, й швидким кроком, наскільки міг, покинув кабінет й попрямував до вежі, з якої можна було відправити студентам наказ Меуса.

— Твоя магія, — почав говорити Алестольф, коли інші викладачі залишили його з Ердманом на самоті. — Вона ж діє як магніт для істот. Чи не так?

— Так. Ситуація вимагала втручання. Життя студента було завеликою ставкою.

— Там була й викладачка Крос.

— Директоре, я зачаклував тоді, коли вимагала того ситуація. Ніхто не постраждав, більше істот не прийшло. Наступні дні я особисто патрулюватиму околиці академії. Не посилайте нікого з викладачів.