- 26 -

Перелесник – в народі обаясник – найзліший повітряний наполовину змій, на половину дракон. Чаклун, серце якого було наповнене пітьмою та гнівом, тіло якого перетворилося на істоту.

Подейкували, що Перелесник був настільки могутнім чаклуном, що міг змінювати свою подобу з легкістю. Його не людська сутність наводила на всі континенти страх і не було нікого, хто б міг з ним змагатися чи перемогти. Страх породив ненависть, тож люд став ненавидіти чаклуна, про якого нічого не знали.

Хвіст Перелесника був з червоного вогню, яке не тушила ніяка вода; тіло було вкрито міцною перламутровою лускою, яке жодне заклинання не могло торкнути; а ще істота мала крила, які сяють золотом, а один їхній змах міг зруйнувати цілий палац князя. Скрізь де Перелесник пролітав, починалися чвари, хвороби, а на люд відразу нападала нечиста сила.

Не терпів люд Перелесника, прокльони сипалися на нього, а всі негаразди які ставалися приписували йому. Довго Перелесник байдикував, та одного дня йому набридло слухати від людей гнівні слова, тож й почав він їм віддячувати тим, що про нього говорили. Жахіття, нечиста сила, хвороби та природні катастрофи починалися скрізь, де він ступав чи пролітав.

Одного разу літаючи різними дворами, Перелесник зустрів княжу, яка замилувала його своїм чарівним співом. Закохався Перелесник, прийняв людську подобу, та наближуватися не став, боячись накликати гнів княжі. Стала істота надсилати різні дарунки княжі, намагаючись розташувати дівчину-красуню до себе. Княжу замилував таємний прихильник, і одного разу вона зустріла свого прихильна в саду. Поцілував її Перелесник так різко, що княжа й оговтатися не встигла.

Закохалася княжа, не цураючись ні чаклуна, ні його подоби істотної. Стала дівчина носити його зачарований перстень в каміні якого була схована перламутрова луска – як знак його вічного кохання. Світився перстень і в день і вночі, радуючи своїм сяйвом дівчину.

Не довго тривало їхнє кохання. З’явився князь із двору Повітря, й став просити руки князівни із двору Пітьми. Княжа відмовила, сказавши що вже закохана в Перелесника. Князь не розчарувався, пообіцявши, що вб’є страшну істоту й позбавить княжу, закляття, яке на неї наклав Перелесник.

Зачинили княжу у високій вежі, доки князь із двору Повітря, вирушив на пошуки Перелесника. Довго княжа проливала сльози, всім своїм слугам присягаючись, що кохає чистим серцем Перелесника.

«Не зачаклована я…» — повторювала княжа, аж доки сяйво персня на її руці не згасло.

Зникло кохання княжі, висохли пролиті сльози. В серці князівни була пустота де не було місця для кохання, і згадок про Перелесника.

«Прийшла до тями!» — раділо королівство князівни, коли дівчина навіть не згадала про істоту, в яку була закохана.

Князь із двору Повітря дотримав своєї обіцянки, зняв страшне заклинання Перелесника із князівни, після чого взяв її в дружини. Жили вони довго та щасливо, а їхній син став наступним правителем двору Пітьми.

***

 Адоноель дочитав останні рядки казки, яку придбав на головній площі двору Пітьми, зловтішно хмикнувши. Популярна казка, яка шалено продавалася як у дворі Пітьми, так і у дворі Повітря, тільки закінчення трішки відрізнялося в казок – син правив тим королівством, в якому продавалася книга. Фігурки Перелесника, князя та князівни – були не менш популярними, аніж сама казка. Ердман відсунув дитячу книжку на край стола, після чого потягнувся до свого стола, в якому лежала ще одна казка. На його пам’яті єдиний екземпляр, в якому всі події відрізнялися в корінь.   

Адоноель не знав, звідки ця книга взялася у його матері, але історія зовсім не була такою солодкою, як її подавали в дитячій книзі. Це скоріше був шматок давньої чиєїсь історії, про яку вирішили всі забути або ж викорінити її, щоб ніхто не згадував і навіть спогади були про неї стерті.

— Роал Вальдовен яким же ти був насправді? — Ердман відкрив сторінку, на якій був загнутий кут. — Чи справді ти чаклував лише заради для неї?

Адоноель провів вказівним пальцем по зображені князівни, в яку був закоханий до нестями Роал, злий чаклун чиє тіло було в надрах підземелля академії.

Зітхнув, куратор сховав книгу назад на своє місце, не ставши замикати шухляду на замок. Піднявшись із-за столу, він направився до вікна. Діставши цигарку він запалив.

Негода була страшна, вітер здійнявся сильніший, дощ все не переставав, а туман не дивлячись ні нащо, став густішим. Осінь панувала повноправно, і єдина причина, чому Адоноель ненавидів цю пору це через осіннє рівнодення, коли день тривав так само як і ніч. Свято майже стояло на порозі їхньої академії.

В давнину, в рівнодення вшановували богів, підносячи їм різні дарунки, просячи про милість їхню на врожай, здоров’я чи виконання якогось потаємного бажання, виконувалися ритуальні танці біля багать, але все це лишилося в минулому. Зараз на рівнодення влаштовували виключно пишні бали маскаради, які так обожнювала жіноча  стать. Та мало кого хвилювало, що саме в цей день істоти чомусь стають значно витривалішими, сильнішими, швидшими. Без жертв ніколи не обходилося.

Ердман не пам’ятав жодного рівнодення без зниклих дівчат, і він взагалі не пам’ятав, щоб він якось був присутнім на святі.

— Треба перевірити околиці, — він видихнув кружальце димки, після чого відчинив вікно. — Лихе суботнє передчуття надто гучне…