- 24 -

Чергова зустріч двох братів у закритій залі Почесті на одинці, стала вже їхньою маленькою традицією кожної суботи. Раніше Орест не залишався надовго на одному місці, а тим більше в палаці князя. Відпряження, переговори, придушення повстань і різні між дворові не усобиці – всім цим займався Орест. Зараз його завданням стало навчання первістка Тераі, про якого знали три особини включаючи його.

— Що думаєш? —  поцікавився Арнор думкою брата.

Він не відвідував заняття Ореста та Адоноеля з тренувань, намагався тримати осторонь й не привертати увагу. А князь завжди був при увазі особливо своїх радників, які мріяли одного дня посадити на трон когось іншого в кого не прізвище Тераі.

— Він неймовірний, — щиро зізнався Орест. — Рухи, інтуїція, магія. Йому варто пропустити кілька ударів, і це може здатися, на перший погляд, слабкістю, але це омана. Адоноель швидко вчиться читати свого суперника. Я вражений його здібностями. Він понад усе, підходить на роль спадкоємця та того, хто успадкував древню магію нашого роду.

— Так і знав.

— В Дайруса ж прокинулась родова магія, чи не так?

— Чим більше про це думаю, тим більше схиляюсь до думки – що це випадковість. Жоден вчитель не виявив в ньому особливих здібностей. Він середньостатистичний чарівник, як і решта в побічних гілках Тераі. Ля мого прямого спадкоємця – цього замало.

— Але він же старається.

— Хай хоч сто років без зупину старається, одних старань тут замало. В ньому немає того, що є в Ноеля.

— Арнор, не роби цього.

— Що ти маєш на увазі? — щиро запитав князь.

— Вони обоє, твої сини, але ти їх ділиш – сильний, слабкий. Я чув вони добре ладнають, хочеш двох братів зіткнути лобами?

— Це виключено. Дайрус ніколи не дотягнеться  до рівня Адоноеля. І лише те, що він мій законний син, не робить з нього великого чаклуна. Колись йому прийдеться зіткнутися з реальністю, в якій він нікчемний син князя, не здатний утримати трон чи владу. Продовжуй й далі тренувати Ноеля. Я хочу, щоб він став мисливцем на тіні.

— В його віці він вже має всі дані, щоб туди вступити.

— Ні, я хочу, щоб він не просто вступив. Я хочу, щоб він очолив весь загін.

***

Елаї тремтіла, її тіло охололо від пробіжки й починало відчувати мокрий прилиплий одяг, а пориви вітру нагадували тонкі голки які врізались їй в шкіру.

— Це з приводу відпрацювання, — Ісан широко всміхнувся, мов його слова були чимось теплим й приємним. — Можеш прийти у вільний час й зайнятися протиранням фігурки Аргуйл або відпрацювати у вигляді тренувань.

— Тренувань? — перепитала Елаї, друге їй більше симпатизувало.

— Так, — кивнув головою Брінфольд, струсонувши головою, мов каплі на його волоссі стали йому тяжкими. — З другої до третьої кожного дня я займаюся індивідуальними тренуваннями для студентів. І для рівного розподілу не вистачає одного студента. Можеш відпрацювати. Гадаю п’яти днів буде достатньо. Згідна?

Елаї кілька секунд вагалась, нагадуючи розпорядок лекцій й практик.

— Так! Цей час якраз маю вільним.

— Чудово. Тоді сьогодні побачимося.

***

— Радий вас бачити, — Дайрус вклонився батьку, коли той вийшов з кабінету.

Арнор уважно кілька хвилин дивився на свого сина, який все ще був у поклоні й тримав руки в шанобливому знаку птаха.

— Дисципліна, — сухо вимовив князь.

— Що?

— Тебе не навчили у дворі Пітьми, що таке дисципліна?! — його голос був холодніший за кригу. — Повага до викладачів й дотримання правил академії – це все, що мені потрібно від тебе тут. Якщо ти не здатний це зробити, то вимітайся з цієї академії, — останнє прозвучало з вуст князя як погроза. — Не можеш бути хорошим студентом, не будь ним зовсім.

Молодший Тераі все ще стояв в поклоні, адже йому ніхто не дав дозволу підвестися.

— Я все виправлю, — стиснув зуби, видавив із себе Дайрус. — Вибачте за розчарування та доставлені неприємності.

— Твоє існування – суцільне розчарування та неприємність.

Старший Тераі дивився на молодшого сина в якому бачив відображення Делії, і цей факт його змушував злитися на сина ще більше. Він успадкував від неї не лише зовнішність, але й награну покірність та зайву мрійливість. Подібних рис не мав мати майбутній князь, а тим більше піддаватися поривам мрійливості.

Арнор більше нічого не сказав, роздратовано хмикнув, він пішов коридором. Коли Дайрус підвівся, він зустрівся поглядом з Елаєю, яка стояла на місці, мов прирослий камінець. З неї скапувала вода, і калюжа води говорила про те, що вона чула всю розмову від початку до кінця.

— Я нічого не чула, — швидко затараторила вона й замахала руками,  мов цей протест міг підтвердити її слова. — Чесно.

Тераі нічого не сказав, навіть бровою не провів. Одна справа була чути в чергове колючі слова батька, і зовсім інше, коли хтось був свідком цих слів.

— Дайрусе… — його біль, який був неприхований в очах, віддавай їй гіркотою на язиці. Зробивши кілька кроків до нього, вона потягнула руки, щоб його обійняти. Все всередині їй підказувало, що темному принцу потрібні зараз саме обійми.