- 23 -

— Добрий ранок студенти, — привітався Ісан Брінфольд, широко всміхнувшись.

Брінфольд був сорокарічним викладачем бойових уміннь, та вів тренування з гри Лейфальду. Він завжди був всміхненим та життєрадісним, але це не заважало йому бути одним із тих викладачів, які могли з легкістю витрусити душу студента. І далеко не через свої фізичні дані. Останнє Ісан мав надлишок, він буквально складався з гори м’язів, і якщо жіноча частина студентів з першого по третій курс впадали за темним принцом Тераі, то четвертий курс за куратором Ердманом, а п’ятий виключно за тренером Брінфольдом. Дивний розподіл здавалося був таким стільки, стільки себе пам’ятала Елая.

—  Я навіть не був на вечірці, чому нас всіх було піднято в ранок суботи? — хтось поставив питання викладачу, сонно потираючи очі.

Осінні ранки ставали прохолоднішими нагадуючи про скору зиму.  Вся трава полігону була вкрита дрібним інеєм, на верхівки дерев опустився густий туман ледь торкаючись землі. Дрібна мряка додавала особливого ентузіазму студентам, які тримали руки за спиною зберігаючи стійку.

Хоча жіноча частина п’ятого курсу зовсім не виглядала сонною, навпаки – всі були при параді, мов саме зараз й мала відбутися вечірка. Напівоголений Ісан справляв на них неабияке враження і ті лише злагоджено видихали з рота гарячий пар.

— Щоб для всіх був повчальний урок. Алкоголь – заборонений в стінах академії, — Брінфольд склав руки на грудях, знову уважно поглянув на зібрання студентів з другого по п’ятий курс які стояли в шеренгах відповідно до свого курсу. — Праворуч, — віддав він команду, — розпочинаємо нашу зарядку із бігу.

Студентів було надто багато, окрім звичного бігу, викладач ще й тренував тримання дистанції та здібності адаптуватися до бігу в колоні не порушуючи її.

— Не оглядайся. Його тут немає, —  прошепотіла Мілет, в якої голова розклювалася від вчорашньої випивки.

— Я не оглядаюся.

— Майже повірила, — Мілет демонстративно закотила очі.

Майже дві години безперервного бігу буквально змусило всіх студентів пошкодувати про випитий вчора алкоголь, а той хто не вживав – відбило бажання навіть наближуватися до нього. Під кінець всі були мокрими й брудними.

Елая гадала що тренування допоможе вивітрити голову від зайвих думок, та весь час вона все що робила, це думала про Тераі та його поведінку.

— Тренування закінчено. Розійтися, — черговий наказ Брінфольда який студенти прийняли із шаленою вдячністю.

Мряка перетворилася на дощ, Астаро не хотіла визнавати, але в натовпі вона все ще шукала спину Тераі, але його справді ніде не було.

— Студентка Астаро… — звернувся Ісан, і  коли до нього обернулося дві студентки одночасно він уточнив: — Елаї, залишіться.

***

— Ти не відповів на мій лист, — Арнор сидів на дивані, тримаючи в одній руці фарфорову чашку із цвітом вишні, іншою -  тарілочку.

 Його чорне волосся було зібране  в тугий пучок на маківці, а чуб закривав праве око. Густа борода коротко стрижена лиш зайве підкреслювала гострі вилиці князя та його орлиний ніс. Князь Тераі ніколи собі не зраджував в одязі й носив все, як вимагав того етикет: берци, військові штани із наколінниками та залізними вставками які захищали передню та лицьову частину ноги; заправлена сорочка поверх якої носився жакет також із залізними вставками, а також накидка.

— Мовчання це і є відповідь, — стримано відповів Адоноель.

Приїзд князя двору Пітьми в академію Хольстейн, залишалося таємницею, про яку знали виключно – директор Алестольф, куратор Ердман та власне спадкоємець Арнора. Замаскована карета з кіньми, якою князь управляв власноруч, наштовхувало директора Алестольфа на те, що навіть підлеглі двору Пітьми не знали про від’їзд князя.

— Нахаба! — Арнор відставив таріль з чаєм, пильно поглянувши на Ердмана який сидів перед ним.

— Я не можу покинути академію й відправитися на завдання, — на тяжкому видиху промовив Адоноель. — Я в першу чергу викладач.

— В першу чергу, — повторив князь його слова, — ти клявся мені у вірності, — Арнор витримав невеличку паузу. — І зараз мені потрібен не викладач цієї академії, а мисливець на тіні.

— Цербер прокинувся. Його більше не стримує магія, і п’ять метрів про які раніше йшлося. Тут навчаються студенти які не здані себе захистити проти цього звіра. Серед цих студентів і ваш син Дайрі.

— Якщо Дайрі не в змозі з цим впоратися, мені не потрібен такий слабкий син.

— В Дайрі тече кров Тераі, які запечатали колись гробницю Перелесника.

— Це немає значення, — обличчя Арора напружилося. — Сам він не зможе зняти печатку. В нього немає цієї сили. Та і йому нема потреби це робити,  — очі князя на секунду прикрилися, мов цей спосіб допомагав йому повернути впевненість та холодний розум.

— Двір Повітря. Тут є нащадки тої, хто допоміг запечатати Перелесника.

Очі Арнога різко округлилися від подиву. Князь ледь втратив свою холодну маску байдужості.

— Ти не повернешся? — повільно втягнув повітря ніздрями, перепитав Арнор.

— Загін впорається і без мого втручання. Тут, — він окинув кабінет байдужим поглядом, — я зможу більше користі принести. Якщо все вірно, і  те, що вам доповіли правда, насувається неминуче. Я зможу навчити студентів боронитися. І вразі чого…