- 21 -

Астаро вперше цілувалася по справжньому, закривши очі. Її рухи були невмілими, та в той момент вона не думала про відсутність досвіду. Солодкий поцілунок тримає секунди. Солодкі секунди, в яких Елаї ледь не розтворяється, мов цукор в каві. Вона й не знала, що цілунок можу бути настільки приємним, спокусливим й затягувати, мов трясовина. Наступні кілька секунд стали не те щоб терпкими, скоріше оглушливо-гучними.

Магія не озвученого заклинання пролетіла повз Елаю, попавши чітко в ціль. Магія яка тиснула своєю силою й лякала до холодних мурашок на тілі. Спочатку Астаро відчула язиком металічний присмак крові і лише коли реальність до неї повернулась, вона відчула як з її рук різко висковзує чоловіче тіло. Дайрус не добровільно від неї відійшов. Усвідомлення проноситься в голові, мов блискавиця в небі, ціллю заклинання був Тераі. Заклинання яке змусило його не відійти, а буквально відлетіти від неї на добрих два-три метри.

— Це було зайвим, — холодно промовив Дайрус, після чого розправив плечі, втримавши рівновагу на ногах. Елаї відчувала силу заклинання й була приголомшена витримкою хлопця, який з легкістю встояв на ногах. — Кураторе Ердман, хто ж так розлучає закохану парочку?! — він знущально всміхався і ця посмішка була адресована викладачу.

Елаї дивилась на обличчя темного принца в якого на губах з внутрішньої сторони виднілась кров. Вона не капотіла, і не була спричинена нанесеним ударом, скоріше від несподіванки він випадково собі прикусив губу. Остаточно від фантазії її протверезили тяжкі кроки викладача за спиною. Шкіра вкрилася морозом вдруге.

— Студентка Астаро, з вами все гаразд? — турботливо запитав Адоноель, коли підійшов до неї й почав пильним поглядом оглядаючи її.

Елаї розгублено дивилася на куратора, не розуміючи що має сказати. Її губи розчервонілися від цілунку, щоки вкривав рум'янець, а на піджаку відсутні ґудзики.

— В мене ви не хочете запитати, чи все гаразд?

Ердман настійливо ігнорував Тераі, зосередившись виключно на Астаро.

— Все гаразд? — перепитав Ердман дивлячись на студентку.

Елаї кивнула головою, перевівши погляд на Дайруса, який все ще стояв на відстані.

— Кураторе Ердман, викладачам дозволено запускати заклинання в студентів?

— В мій кабінет, — він навіть не повернув голову до Тераі, коли до нього звертався. — Негайно!

— Обов’язково прийду, після того, як проведу Елаю до її кімнати, — з  обличчя Тераі зникла посмішка. Він мовчки пройшов повз викладача, присів на одне коліно зібравши в руку розкидані ґудзики. Виструнчившись він промовив: — Ходімо? — він звертався до Астаро м’яко, хвилюючись, що в будь-який момент вона може йому врізати набагато сильніше аніж заклинання куратора.

— Так, — її відповідь була тихою.

Ердман нічого не відповів і не став заперечувати Тільки як вони звернули за ріг, а постать куратора зникла, Тераі заговорив:
— Вибач за поцілунок, — в його голосі справді була щирість. — Я не думав…

— Що не думав? — Елая нетерпляче запитала.

Її почуття змішалися, вона то злилася на Дайруса, то хотіла щоб поцілунок не закінчувався, то розгубленість. Зараз Астаро не знала, що має відчувати, її голова все ще була позбавлена холодного розуму.

— Що ти відповіси, — Дайрус змушував в котре червоніти Елаю. Він зупинився, опустивши погляд на підлогу, а рукою почав поправляти волосся яке спало йому на очі. —  Моїм планом була твоя лють. Думав, мої дії тебе розлютять. Я розраховував, що ти мене відштовхнеш, вдариш, чи якесь заклинання випустиш. — Тераі протягнув кулак й розкрив долоню де були зібрані ґудзики з її піджака. — І за це вибач.

— Я трішки захопилась, — сказала Елаї намагаючись голос зробити беземоційним.

— Що це означає? — на обличчі Дайруса був подив.

— Всі дівчата лише про тебе й торочать – Дайрус найліпше цілується, Дайрус найкращий в ліжку, Дайрус те, Дайрус це. — Серце Астаро ледь не вистрибувало з грудей від власних слів. А ще її було трохи лячно, що він міг відчути її стукіт під час цілунку. — Коли ти поцілував, подумала не так вже й погано з тобою цілуватись. Можливо вони таки мають рацію, ти добре цілуєшся.

Хвилина мовчанка стала ніяковою, тож Астаро протягнула руку до нього, щоб забрати ґудзики. Елая не дивилася на Дайруса, хвилюючись, що погляд в очі може сказати набагато більше ніж слова. Щойно вона забрала ґудзики, відмічаючи наскільки тепла в нього долонь, він міцно схопив її за зап’ястя.

— Елая, я схожий на іграшку з якою можна бавитись?

Їхні очі зустрілися. Він вдихав повітря ніздрями повільно, мов для цього йому потрібно було докласти чимало зусиль. Астаро гнівно стиснула губи в одну лінію.

— Теж саме можу й в тебе запитати, — вона тяжко проковтнула власне хвилювання яке грудкою застряло в горлі. — Ти завжди робиш те, що тобі заманеться. Притискаєш долоню до губ, рвеш ґудзики на піджаках, цілуєш кого хочеш і коли тобі заманеться. Я також тобі схожа на іграшку?

Очі Елаї стали скляними, мов налилися джерельною водою. Дайрус знову запустив руку у волосся, поправляючи пасма які спали йому на очі.

— Мені час. Куратор Ердман чекає.

Він більше не став щось говорити. Хижо всміхнувся, він розвернувся й покрокував геть, залишивши Астаро стояти одну в коридорі.