- 18 -

Двадцять три роки тому

Делія Тераі з народження знала, що їй судилося одружитися з князем двору Пітьми. Її навчали етикету, яким мусить володіти дружина князя,  одягали в дорогоцінні тканини, які має носити дружина князя. Делії нав’язували улюблені страви, кольори, книги, захоплення – які подобалися князю.

Делію вчили покірності й змушували погоджуватися з всім, що міг сказати князь. Їй не дали ні право вибору, ні можливості змінити життя. Вкладений союз побічної гілки сімейства Тераі із головною, мав подарувати двору Пітьми могутнє потомство. Наступний князь, народжений Делією від Арнора, мав здійснити давнє пророцтво.

Делія навіть не намагалася втекти ні від нав’язаної долі, ні від шлюбу із молодим амбіційним князем, про красу якого поширювалися чутки по всьому дворі Пітьми. Як і чутки, що в нього було безліч коханок у ліжку.

Одягнута в білосніжну сукню, вишиту срібними нитками в низу спідниці та мереживна фата, яка весь день закривала її обличчя від гостей та майбутнього чоловіка. Делія все робила як того вимагали звичаї, тому переступив поріг спальні, вона дозволила сукні впасти на підлогу, оголив своє тіло.

Арнор не соромився розглядати дівоче тіло, повільно зняв мереживну фату, дивлячись в обличчя своєї дружини.

— Чи кохаєш ти мене? — запитав Арнор, викликавши подив на обличчі Делії.

— Я мушу вас кохати, — тихо вона промовила, не дивлячись на свого чоловіка.

— Чи знаєш ти, що зараз має відбутися?

— Так.

— І тебе це влаштовує? — він торкається холодною рукою її грудей, повільно веде по животі. — Твоїм першим чоловіком стане не коханий, а чужий тобі незнайомець, — він схиляє голову на бік, очікуючи її відповіді. — За традиціями, я маю позбавити тебе цнотливості, а простирадла продемонструвати всім тим, хто стоїть за дверима нашої опочивальні.

— Так, — її голос тремтить, коли рука Арнора знову переміщується їй на груди.

— Я не прибічник насильства, — він скидає із себе парадний сюртук й накидає дівчині на плечі. — Ти тремтиш від холоду.

Арнор ліниво скидає чоботи й влягається на постіль, прикриваючи очі долонею. Молода дружина не помічає того, як її чоловік схрещує ноги, як йому зводить щелепи. Делія й не здогадується, який ефект мала на Арнора, який тепер боровся із бажанням заволодіти своєю дружиною.

— Зроби це! — впевнено промовляє Делія, ставши над ліжком й дивлячись на Арнора.

— Обв’язко зроблю, — майже гарчить Арнор, після чого різко підійнімається й тягне до себе дівчину, змушуючи її впасти на нього. Делія не чує протяжний стон Арнора. Він перекочується, й опиняється зверху Делії так, щоб вона не відчула його збудження. Її очі злякано дивляться на князя, який широко всміхається. Йому до сто бісів подобаються її наївні емоції, і він навіть певен, що не буде шкодувати про своє одруження, яке було політичною угодою. — Тільки тоді коли ти справді мене покохаєш і будеш в агонії від бажання, — він ніжно торкається її лоба залишаючи невинний поцілунок, після чого вкриває покривалом. — А зараз спи.

***

— Йому лише три, — заспокійливо промовляє Делія, торкаючись плеча чоловіка. — Дай йому час.

— Я можу йому дати час стільки завгодно, а от радники – ні. Дайрус – дитя з пророцтва, який має покласти край всьому цьому, — Арнор супиться, дивлячись на зачинену арену з трибун. Близько тисячі запалених свічок, в центрі яких сидить малюк. —  В нього натяку немає навіть на крихту тіней. Всі з побічних  гілок Тераі пробуджують свою силу до п’яти років, головна до трьох, — він тяжко видихає, коли розуміє, що жодна зі свічок так і не згасне. — Йому прийдеться нести тягар відповідальності на своїх плечах, і якщо він матиме слабкості – йому ніколи не стати князем.

Арнор йде з трибуни залишаючи Делію саму. Минає ще кілька хвилин і маленький хлопчик на голові якого чорна копна кучерів починає голосно ридати, гукаючи маму. Делія швидко рушає до сина, та охорона її не пускає.

— Мій син…

— Княжа, не можна, — співчутливо промовляє один з охоронців. — Наказ князя.

— Наш час —

Дайрусу подобалося спостерігати за виразом обличчя Елаї, за її наївним подивом, гнівом, страхом. В ній вміщувалося стільки непідробних емоцій, що його це  тішило. Він не міг себе позбавити забави із цією дівчиною, кожен раз намагаючись ставити її в незручне становище.

— Я тобі говорив, що лише я можу карати, — його вказівний палець торкається спочатку лінії її щелепи, потім повільно спускається до шиї, зачіпаючи ґудзик на комірі. Дайрус з легкістю розстібає верхні ґудзики, його погляд прикутий до її блакитних очей. — Коли ти не реагуєш, стає навіть не цікаво, — він приймає від неї руку, відступаючи на крок й сумовито видихає гаряче повітря з рота.

— Якби ти це зробив на першому чи другому курсі, моє серце напевне б вилетіло з грудей, — її голос був рівним. — Пробач, але зараз ти не герой моїх фантазій.  Тому завершуй з цими витівками, це справді дратує.

— Я тобі подобався? — серйозно запитав Дайрус, мов цей факт його здивував до глибини душі.  

— Ліпше запитай, кому ти не подобався, — байдуже промовила Елаї, після чого застібнула ґудзики, — то ми йдемо чи як?