- 13 -

До початку заняття

В кабінет директора Адоноель увійшов останнім, решта викладачів вже були присутні. Він навіть не переймався надмірними поглядами колег, яким прийшлося його чекати, щоб розпочати нараду. Так майже завжди було: надто молодий, щоб вчителювати; замало досвіду, щоб стати куратором; точно він не сам написав кандидатську; це все скоріше через те, що він із двору Пітьми. Якщо на початку свого вчителювання це його зачіпало, то зараз аж ніяк.

— Кураторе Ердман займіть вільне місце. — Меус всміхнувся. — Чудово, всі в зборі, тож можемо розпочинати нашу маленьку нараду.

Директор був чи не найдобрішою людиною, яку колись зустрічав у своєму житті Адоноель. І можливо саме по рекомендації Меуса Алестольфа, який наполіг, щоб здібний  аспірант став викладачем у двадцять сім, та написав за рік одночасно, кілька наукових робіт, щоб отримати кандидатську.

Меус був середнього зросту і мав по істину зовнішність добрих чаклунів із казок: сиве волосся яке діставало лопаток і завжди було зав’язане на кінці у маленький хвіст; борода діставала майже талії та короткі вусики закручені в різні сторони. Алестольф мав зелені очі, був худорлявим, носив квадратні окуляри майже на самому кінчику носа, а ланцюжок що притримував їх кріпився до передньої кишені чорного піджака. Меус окрім дивних окулярів носив механічні часи, які ховав до внутрішньої кишені.  

— Причина чому я вас тут всіх так рано зібрав – це Перелесник. — Алестольф відкашлявся, після чого лівою рукою поправив свої окуляри. Він завжди так родив, коли ситуація вимагала його максимальної зосередженості. Меус клацнув пальцями і за його спиною на стіні з’явилася мапа із шести континентів де розміщувалися шість дворів. Мапа була старою, вся в пожовклих плямах від часу, а в деяких місцях виднілися затертість. Карта відрізнялася від нинішньої карти, і це стало поштовхом для занепокоєння викладачів. — Ця карта до того, як було підписане сторічне перемир’я між дворами. Ви можете помітити, що кордони дворів зараз інакше виглядають. Але я показую вам карту не для цього. Між двором Пітьми та Світла – море Редзем. Раніше там існував невеличкий острів, і саме на ньому мешкав Перелесник. Він випускав істот в море, які діставалися океану Тлант через Алтарський пролив. Це одне із перших припущень, як істоти потрапили до інших дворів.

— Директоре, хіба Перелесник – це не міф? — запитала Алліра, дивлячись на чорну пляму в морі Редзем. — Це ж казочки на яких ми всі виросли, чи не так?

Крос оглянулася, та ніхто із викладачів навіть оком не повів, всім їм було далеко за сімдесят років, хоча й мали вигляд близько сорока, в їхніх очах все одно відображався справжній вік. Крос перевела погляд на директора, в очах якого була одна стурбованість. Він застав двори без перемир’я, застав як все будувалося, тож саме було йому й запропоновано очолити академію Хольстейн.

— Перелесник це справжній чаклун. Роал Вальдовен був чаклуном із двору Повітря, його матір була із двору Пітьми.  Він мав успадкувати трон після свого батька. Та поки це сталося, Роал пішов зі свого дому, подався вивчати світ. І в цьому вивчені він підняв древню магію. Йому було мало однієї стихії, тому він шукав способи викрасти здібності в інших, щоб собі отримати. Він вважається тим, хто створив істот, магічно прискорюючи їхню еволюцію, та змушуючи гени мутувати. До сьогодні  навіть четверта частина істот  не знищена, які є по всіх континентах. Тому наший обов’язок зараз навчити студентів в першу чергу, щоб вони вміли боронитися з істотами.

— Директоре, ви натякаєте, що цей Роал може з’явитися? — запитав Хетинг, витираючи спітніле чоло хустиною.

— Припускаю таку можливість. Точніше з'явитися можуть наслідки його сили.

— Хіба він не мертвий? — знову запитав Хетинг.

— Ні. Чаклун який володіє магією шести континентів й здатний створити із нічого, химерну істоту – Вальдовена прирівнювали до давно забутих богів. Його не змогли знищити, але змогли ув’язнити. Істоти створені ним завжди йшли на його поклик, і зараз їхня активність стала підозрілою. Вони повільно рухаються до двору Пітьми.

— Де саме знаходиться тіло цього Вальдовена? — Ердман подався вперед, невдоволено упершись руками в стіл. Затяжна мовчанка змусила Адоноеля заговорити: — тільки не кажіть, що його тіло в академії? Прокляття! Як? Як чаклуни погодилися тіло такого рівня чаклуна розмістити в академії де навчаються діти?

— Хольстейн тільки останні сто років академія, — з тяжким видихом промовив Меус.

— Як це?! Її не будувала сім’я Тераі?

— Сім’я Тераі була тою, хто спромігся чаклуна знешкодити. Вони наклали останнє запечатуючи заклинання й помістили його тіло глибоко в підземелля замурувавши його гробницю в стіні.  Вальдовен був могутнім і міг поглинати магію з всього як і сім’я Тераі, тож було прийнято рішення стримувати його гробницю та душу ланцюгами із чистої магії двох дворів з яких походив сам Роал. Академія Хольстейн спочатку була в’язницею для чаклунів які втрачали контроль над своєю магією. Все підземелля під академією – це стіни наповнені кристалами які не дозволяють чаклувати, й позбавляють магії будь-кого, хто захоче там чаклувати.

Всі викладачі затамували подих, очікуючи продовження розповіді директора.

— Казки які ходять поміж студентами про триголового пса Цербера, — директор знову поправив свої окуляри, прокашлявшись. — Не казки. Пес справді існує, він приручений і завжди знаходиться біля гробниці, не покидаючи радіусу п’яти метрів. Та пророцтво звучить – «І роздасться страшний рев вірного сторожового пса, коли володар розплющить очі. І підуть всі створені ним істоти на його поклик. Та звільнитись монстру дасть лише ті, хто ланцюгами душу його скував».