- 11 -

Астаро ще ніколи так швидко не покидала кабінет куратора. Вона взагалі ніколи не вибігала так знервовано із жодного кабінету. Ніяковість, сумбурність, гупотіння серця, близькість – все змішалося в один тонкий вузол, й осіло грудкою десь в горлі.

Її щоки палахкотіли рум’янцем, і Елая раділа тому, що осінні дні коротшали і темрява наставала раніше. Їй чомусь здавалося, те що відбулося хвилинами раніше, все відображалося на її обличчі, тож коли вона дійшла до столової й потягнулася до стелажів де стояли склянки, вона раділа тому, що коридори були вже  спорожнілими. Астаро налила собі чашку кави, не додаючи ні молока, ні цукру. Гіркота кави мала її привести до тями.

Серце все ще шалено гупотіло, мов вона зробила щось безсоромне, а можливо вся справа була в тому, що відстань в менше ніж тридцять сантиметрів між обличчями її надто соромила. І якби лише справа вся була у відстані між обличчями, вона завалилася майже всім тілом на викладача, і одне з найгірших ситуацій які здавалося нікуди більше погіршуватися, таки погіршилася. Клятий ґудзик на сорочці відірвався, в самий невідповідний момент. При спогаді розкритого декольте, білизни, на яку поглянув Адоноель, знову змусив щоки Елаї спалахнути рум’янцем.

— Дідько! — вона виялася, все ще притримуючи однією рукою сорочку.

Стиснув міцніше стаканчика з кавою, вона вирішила, що їй потрібне було свіже повітря. Вивітрити сором вона не могла, але освіжити голову їй таки була пряма необхідність.

Пройшовши коридором, Елаї завмирає в пів кроку від балкона помічаючи знайомий чоловічий силует. Той самий балкон на якому вони стояли вчора. Тільки от тепер Тераі ліниво спирався на поруччя, а перед ним стояла незнайома їй дівчина стискаючи від хвилювання руки позаду спини.

— Ти мені дуже подобаєшся, — виговорила дівчина, все ще стискаючи руки.

Елаї повільно позадкувала, не бажала втручатися у зізнання дівчини темному принцу. Та все ж не змогла піти, коли зустрілася із прямим поглядом Дайруса. На його губах заграла лінива посмішка, а в очах замиготіли вогники. Астаро не знала чому зупинилася, чому продовжувала дивитися за виставою, яка її не стосувалася.

Темний принц підвівся, й став майже поруч із дівчиною. Його рука лагідно доторкнулася її щоки, а погляд все ще був прикутий до Елаї. Їй здавалося, що зараз темний принц відповість дівчині, що вона його не цікавить чи щось подібне, та зовсім не чекала поцілунку. Її тілом пройшла вібрація, і ще більша вібрація пройшла, коли вона усвідомила, що Дайрус навмисне розігрував виставу для неї.

Його волосся знову спадало йому на обличчя, в очах одна пітьма, і Елаї могла заприсягтися, цілуючи незнайому дівчину, він грався саме з нею. Він ні на мить не відвів погляд від неї, аж доки Астаро не випустила стаканчик із кавою, який в друзки розлетівся на підлозі. Незнайома дівчина нервово сіпнулася, повертаючись на шум. Роздратування на її обличчі була надто помітним.

— Тебе що не вчили?! Підглядати не чемно!  — Дівчина сердито склала руки на грудях.

— І навіщо мені підглядати?! — байдуже мовила Елаї, присів, вона почала збирати уламки скла. — Продовжуйте свою справу, я майже йду звідси… Дідько! — Астаро навіть не дивилася на парочку, сіпнув рукою з якої почала капотіти кров.

— Хто ж збирає однією рукою скло на купу, а потім намагається його взяти, — Дайрус в лічені хвилини виявився поруч, взявши Елаю за руку. — Ого! — він підніс руку ближче до обличчя, обережно витягуючи трикутної форми кусок скла, який застряг в її долоні. Його пильний погляд лише зараз помічає, настільки міцно Астаро стискає іншою рукою сорочку, на своєму декольте. — Глибокий поріз, тобі варто звернутися до цілителя. Я тебе проведу.

— Дайрусе! — відкликала його ім’я дівчина, яка втратила увагу темного принца. — Вона й сама може дійти до цілителя, ми не закін…

— Закінчили, — холодно він обриває її, навіть не дивлячись на неї.

— Все гаразд, я сама можу…

— Не можеш! — Тераі дістає з передньої кишені піджака хустину, обережно перев’язує долоню, яку все ще тримав у своїй руці. — Невже так складно прийняти допомогу?

Астаро мотає головою, підводячись. Тераі послаблює свою краватку, а потім зовсім його знімає, обмотує руку якою забирає уламки скла.

— Ми йдемо, чи тебе понести?

Його питання викликає обурення, тож його самовдоволена посмішка цілком виправдана, коли Астаро різко розвернулася й покрокувала в протилежний бік.

— Не в ту сторону, — його коментар викликає у неї зле хмикання.

***

— Можеш потримати мене за руку, — з іронією Дайрус протягує свою долоню, коли цілитель пронизує голкою шкіру на долоні Елаї.

Астаро зціплює губи доки ті не зблідли, давить глухий крик від болю. Вона навіть не думала, що поріз буде настільки глибоким, що прийдеться накладати шви.

— Ще два, — сповіщає цілитель, заганяючи чергову голку в шкіру.

Астаро відчуває як її чоло спітніло, і наскільки їй буде незручно завтра тримати ручку та переписувати фоліант. Вона закриває очі, намагаючись втамувати пекельний біль, перестаючи дихати.

— Дурепо, — рука Тераі лягає їй на плече й легко струшує. — Дихай! Цілитель закінчив. Тримай, це мазь. Допоможе загоїти рани. Три дні й буде як новенька.