- 10 -

Дайрус майже весь день просидів над книгою «Істоти шести континентів», практично не виходячи із бібліотеки. Ще одне із привілеїв спадкоємця сім’ї Тераі. Він чув з дитинства про всіх можливих і навіть давно вимерлих істот, які блукали континентами. Коли мав вільний час батько навіть його брав на полювання на дрібних істот, з якими він мав впоратися.

Вступивши до академії, йому як і решті студентам було цікаво поглянути страху у вічі. Одна справа знати їх по картинках, й полювати на дрібноту, і зовсім інше побачити в живу триголового велетня.

Цербер не був особливо небезпечною істотою і йому навіть не було призначено якогось рангу, і окрім своєї кремезності та форми, Цербер лишався прототипом звичайного пса.

— Пси завжди щось стережуть! — його брови насупилися, він перегорнув чергову сторінку лівою рукою, правою поправив волосся. — Що ж стереже Цербер?!

Питання Тераі лишалися без відповіді, і чомусь все його єство вимагало задовольнити свою цікавість.

Він бачив Діогену, і як та йшла на полігон, знав що вона чекатиме на Елаю. Знав, що подруга дитинства не заспокоїться, доки не отримає своє, і він все-таки вирішив не втручатися. Та цього рішення вистачило не на довгий час. Чомусь уїдлива совість йому не дозволяла так чинити Діогені з Елаєю.

«Тільки я можу з нею щось робити!»

Чи йшов Дайрус справді їй на допомогу, вирушивши стрімголов до підземелля, він і сам не знав. Просто відчув потребу туди спуститися, й поглянути дівчиську у вічі. Очікування не виправдались, навіть погіршились. Разом з Елаєю, він опинявся в дивакуватих ситуаціях, а її непередбачуваність його забавляла.

Дайруса взагалі ніхто не забавляв. Він завжди отримував те, що хотів. Тож спуститися ще раз в підземелля й перевірити, які секрети приховує академія, яку спонсувала його сім’я, він неодмінно хотів. Компанія у вигляді Астаро була для потіхи власного «я».

Коли його очі заболіли через текст, який починав пливти перед очима, Тераі відкинувся на спинку крісла, потираючи скроні. Він дивився кілька хвилин на круглу стелю, яка була розмальована різними фресками зображуючи міфічних богів, яким вже давно ніхто не поклонявся.

 Бібліотека була чи не найбільшою залою у всій академії. Високі стелажі утворювали темні коридори, в яких пітьма згущувалася із настанням сутінок. Вбудовані кристали добре освічували лише передню частину бібліотеки де були розташовані столи з кріслами.

На часах, які були над самими дверима в бібліотеку пробила шоста вечора, і бібліотекарка ввічливо кашлянула, нагадуючи про свою присутність.

— Я закінчив, — Тераі підвівся з місця, взявши недочитану книгу під руку. — Книгу візьму з собою.

Бібліотекарка мовчки кивнула, занотувавши книгу у картку Тераі.

«Чому так мало написано про Цербера?!» — не покидала його думка, коли він йшов до кімнати.

Зайшов до холу, він застав Зенона, який ліниво сидів на кріслі, тримаючи чашку з гарячим чаєм.

— Тебе не було сьогодні на заняттях, — Синопський заговорив першим, хоч й не дивився в сторону товариша. — Діогена сказала.

— Провів весь день в бібліотеці.

— За пропущені лекції знімають бали, — голос Зенона був безпристрасним і водночас мов совість, яка нагадувала про правила.

Тераі поклав книгу на стіл, після чого взяв чашку й собі відлив чаю із самовара. Сівши за сусіднє крісло він задоволено витягнув ноги, поклавши їх на інше крісло, й відпив ковток чаю.

— Навіть прогулюй я всі лекції та практики, мене все одно відправлять на факультет бойових магів, — ліниво відповів Дайрус. — Я не байдикував, вивчав дещо інше.

— Більша частина студентів мріють про місце на цьому факультеті, а ти так недбало до нього відносишся.

— Зенон, а на який ти факультет збираєшся? Здається я ніколи тебе це не питав.

— Не питав. Але ти й без мене добре знаєш, що магів води відправляють на медиків або в морську піхоту.

Зенон був найтихішим в їхній компанії, а ще чи не єдиним в кого залишався при будь-яких обставинах холодний розсудливий розум.  

— Це я знаю, але я тебе питаю, куди ти хочеш?

— Мені цікавий факультет стратегів.

— Це твоє. Успіх в цій справі тобі гарантований.

— Так що ти робив в бібліотеці? — в його сірих очах промайнула зацікавленість.

— Шукав щось про триголових псів.

— Навіщо?

— Я ж казав, що бачив його у підземеллі, — перед очима Тераі промайнула постать істоти. — Цей факт був прихований від мого батька. Тож мені цікаві секрети академії.

— Ти збираєшся туди спуститися?

— Тс-с-с, то наш маленький буде секрет, — Дайрус широко всміхнувся на подив товариша.

— Ти божевільний!

— Знаю. Вип’ємо за це, — він демонстративно цокнувся із чашкою Синопського, після чого осушив її одним ковтком.

— До речі, коли ти востаннє бачився з Аттером? — поцікавився Зенон. — Знаєш, що його покарали?