- 8 -

Калін зробив кілька кроків на зустріч Астаро, змушуючи її зайти назад до порожнього кабінету. Астаро міцніше стиснула свою сумку не зводячи гнівного погляду із Аттера, який вчора не без допомоги Діогени відправив її до підземелля. Він замкнув двері, даючи зрозуміти, що розмова виключно для її вух.

Аттер не набагато вищий за Елаї, і вона багато разів чула про його здібності від сестри, яка навчалася із ним на одному факультеті. Астаро згадує темного принца, відчуваючи як всередині все закипає від люті.

— Що, сьогодні також нашлеш заклинання сну?! — першою заговорила Елаї, дивлячись на його темно-оранжеву сорочку, яка  символізувала факультет вогню. Вона примружилась, в її блакитних очах летіли іскри гніву. — Чи в тебе по плану інші фокуси? — Астаро не чекає відповіді, вона згинає праву руку в лікті підіймаючи її до грудей.

Їй хочеться шваркнути в Каліна найпотужніше заклинання на яке лише здатна, вдарити так, щоб з носа,  кров юшкою потекла. Її гнів викликаний частково Аттером, але ця цятка ніщо в порівняно із тим, як вона сердилася на Дайруса Тераі. Він її турбував, хвилював, і якщо раніше це було щось романтичне, то зараз, саме його існування їй дошкуляло. Він спромігся її принизити, вкрасти перший поцілунок, змусив робити неприпустимі для неї речі. Розстібнув його сорочку, а потім й свою, вона намагалася викликати у нього сором чи бодай ніяковість, але зовсім не чекала на його джентльменську поведінку в якій вона повстала зовсім як не пристойна дівчина.

— Зачекай, — спиняє її Аттер перш ніж вона встигає зачаклувати. — Визнаю, вчора я повівся як гівнюк. Про ходячого Цербера в підземеллі я не знав. Та все ж, — він запускає руки у своє коротке волосся, — ти перейшла дорогу не лише Дайрусу. Таких як ти, Діогена не пробач...

Калін не встигає договорити, як потік повітря його зносить повністю. Двері кабінету вилітають із друзками на коридор як і сам  Аттер. Він приземляється на стіну, сповзши на підлогу, мов кинута ганчірка. Від удару головою, він прикушує власну губу. Студенти обертаються в подиві як і сам Калін, який витріщившись на Астаро. Він дивиться кілька хвилин невідривно, навіть не кліпає, переварюючи все, що щойно відбулося з ним.

— Цуценя! — Калін гнівно спльовує слину, забарвлену в червоне, витирає рукавом губи. — Я…

— Навіть не намагайся мені погрожувати, — Елаї виходить на коридор, все ще міцно стискаючи сумку й присідає поруч з ним так, щоб їхні обличчя були на одному рівні. Її слова чує виключно Аттер. — Це найменше, на що ти заслуговуєш, за вчорашнє! — додає вона ще тихіше, але чітко дає зрозуміти про своє невдоволення. — Вибач Аттер, — говорить голосно. Випрямившись, Елаї протягує йому руку допомоги, знаючи, що всі довкола зацікавлено на них дивляться. — Я все ще погано контролюю це заклинання.

Калін ігнорує її руку допомоги, різко встаючи на ноги.

— Мої двері! — професор Золіс зойкає, коли помічає в коридорі метушню зі студентів та вирвані завіси та друзки, які лишилися від дверей. — Їх же тільки-но поставили…

***

— Студентка Астаро, і що мені із вами робити? — не втішливо похитав Ердман головою.

Цього разу в кабінеті куратора, Елаї встигає розглянути майже все до дрібниць, чекаючи свого вироку. Книжкові полиці із рідкісного червоного дерева повністю заповнені фоліантами із древніми рунами праворуч. Навісні полиці із маленькими кам’яними фігурками Аргуйл із гри Лейфальд, якої скоріше за все Ердман є фанатом.  В центрі масивний робочий стіл із того ж червоного дерева з кількома стільцями, мов за ним Адоноель не лише працює, а й веде якісь наради-перемовини. В кутку за книжковими полицями стоїть столик, значно менший в розмірах за головний  і його прикрашає маленький горщик кактуса та кілька м’яких  крісел розставлених поруч. Ліворуч стояв диван із спинкою та кількома твердими подушками, який скоріше за все розкладався й куратор інколи ночував в своєму кабінеті.

Адоноель стомлено підпер голову рукою, вглядаючись в папери.

— Спочатку інцидент в столовій. Потім підземелля, — він переводи стурбований погляд на студентку, — не дивіться на мене таким поглядом, — Ердман розправляє плечі, й відкидається на спинку крісла, відклавши папери. — Туди вхід заборонений. Якщо хтось зі студентів вирішив пожартувати, прийнявши табличку із забороною, воно не стає безпечним для відвідування. Вам пощастило, що ваша сестра привела саме мене, а не когось іншого. Не певен взагалі, чи став би інший викладач щось запитувати у вас. Сьогодні двері професора Хетинга. Два тижні – а я лише тільки й чую ваше ім’я, студентка Астаро.

Елаї соромно опустила погляд, намагаючись не дивитися на викладача, який почав розстібувати верхні ґудзики сорочки, яка скоріше за все його здавлювала. Його тяжкий видих не обіцяв чогось хорошого.

— Що сталося? — він подався вперед, опираючи підборіддя на складені руки в замок. — Правду, студентка Астаро. Без неї я нічим не зможу вам допомогти.

Елаї б збрехала, що випадково випустила заклинання, що не втримала магію і всіляке таке, та коли куратор уважно дивився на неї своїми зеленими очима, їй було складно йому збрехати.

— Я навмисне випустила потік повітря в нього.

— В студента Каліна? — перепитав Адоноель.

— Так.

— Чому?

— Ви ж молодий куратор, — почала невиразно говорити Елаї. — З перспективами, — швидко вона додає, щоб випадково не зневажити Ердмана. — Не так давно самі були студентом. Куратор Ердман, мені чесно менше всього хочеться бути в центрі всіх цих подій. Я хочу спокійно навчатися й потрапити на факультет бойових магів. Та коли до мене ставляться не справедливо, я не можу змовкнути тоді коли потрібно, чи пройти мимо коли зачіпають.