- 4 -

Продув куйовдив її розтріпане волосся, а під ногами відчувалася прохолодна земля від якої тхнуло сирістю. Елая кілька разів долонями спробувала намацати опору, щоб підвестися, почуваючись повністю дезорієнтованою. На лівій щоці цівка засохлої слини лиш додає роздратованості. Вона не знала скільки годин пробула в солодкому сні й де вона знаходилася.

Картинка перед очима не відразу набула чіткості, та ж коли її зір повернувся, вона із жахом усвідомила, що знаходиться в підземеллі академії. Не те щоб вона боялася підземель, та в академії суворо було заборонений вхід в лабіринт підземелля, а між студентами ходили різні чутки про триголового пса, який розгулював лабіринтом, охороняючи магічну будову. 

— Це кепсько! — знервовано промовила Астаро в порожнечу. — Дуже кепсько! Хай я лише звідси виберусь, вона отримає в мене на горіхи!

Від думки про помсту, Елаї легшає на серці, але зовсім не на довго. Страшезне невідоме виття  чи то протягу, чи то магічної істоти змушують дівчину неабияк нервувати. Коли загоряються магічні факели, освічуючи довгий тунель, Астаро намагається відновити дихання, зосередитись. Вона стає в позиції бойової готовності: впирається ногами в землю, нахиляє корпус злегка вперед, виставляє руки перед собою для нанесення заклинання.  Елаї має добру підготовку з бойових тренувань, яким вона присвятила останні два роки інтенсивно тренуючись, можливо через це, її ніколи не зачіпали. І можливо саме через це, їй не вдалося знайти хороших друзів, з якими б вона обідала.

Коли Астаро бачить знайомий силует хлопця, то лиш демонстративно закочує очі.

— Я могла ж тебе вбити! — вона видихає з полегшенням бачачи знайому фігуру темного принца. — Знаєш, це зовсім не смішно! Ти налякав мене до крижаних мурах! Твоя подружка…

Вона не встигає договорити, Дайрус її перебиває, навіть не бачачи в цьому щось погане.

— Я тобі обіцяв пекло, — він відводить в сторону свої чорні очі, в яких танцюють тіні запалених факелів. — Й прийшов сюди, виключно через те, що лише я маю право тебе карати, не Діогена чи хтось інший. Ти моя іграшка! — останнє він вимовляє з дивною насолодою, мов смакуючи найсмачніший пундик у світі.

Водночас його голос серйозний, нахабний, холодний мов сталь смертоносної зброї. Елая не знає, що більше небезпечніше – триголовий пес в лабіринті про якого купа складених міфів студентами, чи лишитися на самоті із темним принцом.

— Ти не можеш мене просто вдарити?

Її питання викликає в нього глузливу посмішку. Він перехоплює її погляд й повільно скорочує відстань. Астаро немає куди відступати, вона впирається в холодну стіну покриту білою пліснявою. Коли Дайрус підійшов до неї майже в притик, його очі палають мов справжні жаринки в багатті.

— Зволікати з відплатою й насолоджуватися твоїм нервуванням – справді мене веселить. — він опускає погляд на її форму, знову  читаючи її ім’я з пластикового бейджика. — Елаї Астаро, все ніяк не можу зрозуміти, ти несповна розуму, чи переповнена відвагою?

Елаї не подобається така близькість й вона штовхає руками в груди темного принца Тераі, але той непохитний мов камінь, який вріс в землю.

  — Я не стану ні тобі, ні твоїй зграї потурати! Я припустилася помилки того разу, коли послала в тебе заклинання, але я намагалася перепросити. Щиро! І ще, не потрібно мене намагатися розуміти: не сповна розуму, чи переповненої відваги. Тебе це аж ніяк не стосується! І знаєш, тобі потрібно повчитися манер, не можна просто так цілувати дівчат, коли тобі заманеться!

Щоки Астаро спалахують рум’янцем, серце починає шалено гупотіти, а відчуття приниженості бере верх над здоровим глуздом. Одна думка і в горлі знову застрягає грудка образи й про вкрадений перший поцілунок. Елаї замахується рукою, намагаючись чаклувати, відштовхнути від себе Дайруса на безпечну відстань, але той не дає, перехвачує її руку, а іншою закриває рота перш ніж вона вимовить заклинання.

— Все-таки ти не сповна розуму, — шепоче їй Тераі на вухо, звабливо всміхаючись, коли виття звіра наближається. — Знаєш яка найбільша перевага чаклунів темної магії над рештою?! — Тераі запитує радше як для вдаваної ввічливості, йому не цікава відповідь студентки. — Якщо є охота, ми можемо відчувати стукіт вашого серця, — погляд його чорних очей ковзнув спочатку на власну долоню, якою він закривав рота Астаро, а потім на її груднину, де серце калатало. Глузлива посмішка розтягується на його губах, і він нагинається так, щоб їхні обличчя були на одному рівні. — Я можу відчувати з якою силою пульсує кров у твоєму тілі, — зіниці блакитних очей, розширюються від подиву. — Можу сповільнити чи пришвидшити серце. Ти ж чуєш зараз гул у вухах, чи не так? — він ліниво проводить язиком по верхній губі, знаючи що її серце калатає від нього. — Старі чаклуни називають це магією крові. І не всім це підвладно, — Дайрусу подобається ефект, який він справив на раніше невідому йому студентку. — Тс-с-с! — він буквально їй наказує.

Глузливість зникає з обличчя Терії, який сильніше тисне на Астаро, ледь не втискаючи її в стіну своїм тілом. Елая плутає, й не розуміє чий стукіт серця тепер вона чує – власний, чи Дайруса. Він дивиться в іншу сторону тунелю, а після, різко руками притискається до її голови, намагаючись прикрити.

— Заплющ очі!

Астаро так була зосереджена на темному принцу,  що зовсім забула про істоту, виття якої тепер стояло в її вухах. Дайрус прикривав її собою, тож їй ледь вдалося розгледіти міфічну істоту. Вона не відразу його послухала. Міфи студентів, щодо зовнішності пса, були правдивими: три величезні собачі голови, львине тіло з лапами під якими навіть земля просідала та хвіст, звивистий мов змія з гострими шипами. Одного удару його хвоста чи лапи міг стати для студента смертельним.