4

І знову Інна не могла збагнути мотиву своєї вчинку. Ну який відпочинок, які Шацькі озера, який відгул? У них же на носі квартальний звіт, тож ніхто її не відпустить навіть на кілька годин. Та й навіщо кудись їхати з чоловіком якого не бачила вже стільки часу, і який мабуть незабаром знову зникне з її життя на довгі роки, якщо й не десятиліття. Питання на які у жінки не було відповідей і які чомусь хвилювали все менше й менше. Напевне це вірус авантюризму й легковажності, що були здавна притаманні Перекотиполе, якимось чином передалися і їй.

Вранці Інна першим ділом подзвонила до батьків у яких зараз, на канікулах, знаходилася її донька-підліток. Коротка телефонна розмова переконала жінку, що там все нормально. Дівчинка була просто в захопленні, адже саме сьогодні бабуся обіцяла навчити її ліпити вареники з чорницями. Вже після цього дзвінка вона нерішуче набрала номер Миколи Олеговича. Той все ще був в поганому настрої, та вислухавши прохання своєї підлеглої тільки сердито буркнув: «Можеш сьогодні не виходити на роботу». Відповідь начальника трохи спантеличив Інну, бо вона побоювалася чогось зовсім іншого. Та якщо на фірму сьогодні можна не з’являтися, то це значить така у неї доля поїхати на відпочинок.

Жінка ледь встигла зібрати найнеобхідніша речі та навести такий-сякий марафет як зателефонував Руслан і повідомив, що вже чекає на неї біля під’їзду її будинку. Чоловік приїхав на зеленому пікапі, хоча Інна чомусь сподівалася побачити мотоцикл. Що ж Перекотиполе, здається трохи подорослішав, – подумала вона зручно вмощуючись в салоні.

Поїздка до місця відпочинку зайняла понад чотири години і за цей час вони говорили про всяку всячину ні разу не торкнувшись тої теми, яка найбільше цікавила жінку. Руслан чомусь оминав питання на які вчора ввечері обіцяв дати відповідь, Інна справедливо вирішила, що часу ще для цієї бесіди у них більше чим достатньо. Та й на такі нестерпній спеці, від якої так-сяк рятував кондиціонер автомобіля, розмовляти про щось серйозне не хотілося.

Другу половину дня вони витратили на те щоб облаштуватися в двомісному будиночку який орендував чоловік. Потім кількагодинне купання в Світязі, теплі води якого нагадували парене молоко, та змагання на пляжі. І тільки після легкої вечері в ресторанчику усамітнившись в своєму будиночку вони підійшли до розмови про те, що привело їх сюди.

Перекотиполе дістав з холодильника дві бляшанки холодного пива, відкрив одну з них і дивлячись як піниться бурштиновий напій нарешті промовив:

– То ти все-таки хочеш знати, що ж тоді зі мною сталося?

– Так, – коротко відповіла Інна і собі беручись за запотілу бляшанку.

– Ти мабуть не знаєш, що в мене є старший брат Василь. Він не такий шибайголова як я, але теж вміє знайти проблеми на свій зад. В той час коли я був твоїм однокурсником він вирішив організувати власний бізнес. Нічого особливого, тільки для того щоб почати свою справу був потрібен стартовий капітал, якого у брата звісно не було. Щоб отримати потрібну суму грошей Василь зробив необдуманий крок, він позичив її в лихваря, що був зв’язаний з криміналом.

На жаль мого брата спіткала невдача і він невдовзі «прогорів» зі своїм бізнесом. Замість прибутків та добробуту він приніс в нашу родину лише одні борги та клопоти. Позичені гроші потрібно було відавати, але де було взяти таку величезну суму? Лихвар почав напосідати все більше й більше, погрожуючи фізичною розправою не тільки самому боржникові, але і його дружині та дітям. Врешті-решт Василеві якось вдалося домовитися про певну відстрочку з платежем.

Виграний час брат вирішив витратити на те щоб поїхати закордон, і там заробити на хоч частину потрібної суми. Самотужки цю затію йому звісно б не вдалося здійснити, тому він покликав мене на допомогу. План був так собі, але нічого кращого Василеві тоді придумати не вдалося, а я не міг відмовити його проханню. Тож довелося покинути навчання і їхати гарувати на чужину, де я і знаходився більше ніж п’ять років.

– Невже не можна було розповісти про все це тоді? – не стрималася Інна, перериваючи розповідь чоловіка.

– Звісно можна було, – сумно зітхнув Руслан відкладаючи в сторону спорожнілу бляшанку від пива. – Але наш від’їзд став таким поспішним, що спершу я просто не встиг цього зробити. Телефонна розмова ввечері, а на ранок наступного дня ми вже проходили прикордонний контроль. Потім було кілька місяців виснажливої праці на будівництві під час якої чи не єдиним моїм прагненням було добратися до ліжка і добре відіспатися.

Коли ми вперше повернулися на Батьківщину я, через наших спільних знайомих, дізнався, що у тебе вже є новий кавалер. Від бажання побачитися довелося відразу відмовитися, бо який був сенс в цій зустрічі. Попереду у мене була суцільна невизначеність, адже проблема брата все ще залишалася невирішеною. А ти вже почала влаштовувати своє особисте життя, і моя непрохана поява могла тільки зашкодити цьому. Тож я вирішив не ускладнювати нам обом життя і залишити все як є.

– Паскуда ти – не стрималася, тепер вже від лайки, жінка.

– Згідний. Мабуть тепер я вчинив би зовсім по іншому, але тоді… Тоді я був легковажним і безвідповідальним Перекотиполе.