1

У Інни через тиждень день народження. Не те щоб це була якась «кругла», ювілейна, дата, всього тридцять два роки, однак жінка була рішуче налаштована її відзначити. Звісно надто бучної гулянки не вийде, бо в країні все ж іде війна, але невеличку вечірку для найближчих друзів вона неодмінно організує. Серед запрошених на святкування обов’язково мають бути найкращі приятельки Оксана та Юля, а ще перукарка Оля, колеги по роботі Степан, Григорій і Володимир. Останній був неперевершеним балагуром і без його красномовних тостів й веселих приповідок на їхній фірмі не обходилося ні одне застілля. Почесним гостем на святі безсумнівно стане безпосередній начальник Інни й близький друг її сім’ї – Микола Олегович.

Заклопотана думками про те в якому з ресторанів міста найкраще буде влаштувати вечірку й що обрати для меню жінка ледь не потрапила в ДТП. Традиційно Інна була уважною водійкою з чималим досвідом за кермом, проте коли тебе «підрізає» шумахер на мотоциклі, від твоїх шоферських вмінь залежить не так вже й багато. Вилаявшись крізь зуби на шаленого гонщика в яскраво-червоному шоломі й темно-синій куртці вона вирішила заскочити на найближчу заправку. Запас бензину в автомобілі жінки підходив до нуля, та і їй не завадило б заспокоїти розбурхані нерви чашкою міцної кави.

Автотранспорту на заправці, зважаючи на середину робочого дня, було небагато тож Інна відразу помітила зухвалого мотоцикліста, котрий лічені хвилини тому мало не потрапив їй під колеса. Хижо всміхнувшись жінка швидко вибралася з машини й рішуче попрямувала в сторону нерозсудливого лихача. Зараз вона відведе собі душу і висловить цьому порушнику все на що він заслужив.

– Гей, ти, безумцю! – голосно гукнула Інна до мотоцикліста не подолавши й половини відстані, що їх розділяла. – Бачу права ти купив, а на мізки грошей вже не вистачило.

Гонщик повернувся на її голос і жінка вражено зрозуміла, що перед нею не один з тих малолітніх шаленців на колесах, що тепер переповнюють вулиці міста, а цілком зрілий чоловік, хоча й невисокого зросту. Коли ж він скинув шолома з голови й відкинув з чола пасмо русявого волосся Інна несподівано впізнала того, кого ще кілька секунд тому так рвалася облаяти.

– Руслан, – очманіло промовила вона не вірячи своїм очам. – Перекотиполе? Невже це ти?

– Так я, – відповів чоловік й всміхнувшись по деякій паузі додав теж мабуть не відразу впізнавши її. – Інна Сидоренко.

Руслан був однокурсником Інни і її першим серйозним захопленням. Вони навіть деякий час зустрічалися, хоча тепер вона хоч убий не згадає його прізвище. Просто всі тоді звали хлопця Перекотиполем через непостійність характеру й перемінність у захопленнях. Вчора у нього було одне на умі, сьогодні зовсім інше, а може стрельнути в голову Руслану завтра, напевне не знав навіть сам Всевишній. Це була головна причина їхнього розставання, адже юнак тоді без будь-яких пояснень кинув навчання в університеті і безслідно зник у невідомому напрямку.

– Скільки літ, скільки зим, минуло з тих пір як ми не бачилися, – продовжив Перекотиполе і ще приязніше посміхнувшись не забарився з компліментом. – А ти стала ще красивіша ніж була тоді.

– Дякую за приємні слова, – чомусь зашарілася від такої відвертої банальщини жінка – Так, давненько ми не бачилися. Ще з часів навчання в університеті.

– Як швидко злетіло стільки років, – по-філософське відзначив чоловік і раптом запропонував – Може якось зустрінемося, посидимо за чашкою кави та порозмовляємо про всяку всячину, згадаємо минуле. Я буду в місті ще два тижні, тож вибирай зручний для тебе день та годину, якщо, звісно, згідна.

– Згідна, – чомусь відразу погодилася Інна і несподівано для себе додала – Через тиждень у мене день народження. Приходи на святкування. Я правда ще не знаю де все буде відбуватися, та якщо ти даси мені свій номер то я тобі подзвоню і завчасно попереджу куди та в який час треба буде під’їхати.

Вони обмінялися номерами телефонів й Перекотиполе натягнувши шолома заскочив на свого мотоцикла і той, загуркотівши двигуном, прудко зірвався з місця.