Глава 13. Вона ж моя?

Наступного дня Юрій стояв біля вікна у своєму кабінеті та роздумував над новими атаками на Старлецького. З того часу, як він приходив до нього в офіс, трапилося чимало подій. Дем’ян виявився непоганим гравцем і вміло підставляв компанію Баєровського. Юрій не злився, його обличчя кривилося в зухвалій усмішці, бо все одно знав, хто вийде з цього всього переможцем.

Чоловік вмостився за стіл і зателефонував до відповідального за безпеку Наді. Насправді всі ці півтора року не припиняв за нею стежити та оберігати. Він давно знайшов винуватця записок, але був упевнений, що за цим всім стоїть дехто інший. І саме цього іншого й хотів перевірити. Тому й поводив себе так, наче йому досі нічого невідомо, навіть перед Надею. Натомість слідкував за усіма, а поруч з його донькою постійно знаходилися хлопці з охорони, але поводили себе так, наче невидимі. Юрій впевнився, що з Надею та Даринкою все гаразд й взявся за роботу.

У його двері постукали й до кабінету зайшов В’ячеслав. Заступник вичавив із себе ввічливу нещиру посмішку, привітався, а тоді вмостився навпроти.

- Що це за ігри у тебе зі Старлецьким? – перейшов одразу до суті чоловік.

- Про які ігри ти говориш? – усміхнувся Юрій, - ми ж дорослі хлопчики. Й розваги у нас дорослі.

- Ти бачив, які штрафи нам принесли ті фальшиві документи на забудову? Про витрати на саме будівництво, яке ми розпочали, а потім демонтували, взагалі мовчу.

- Я тобі можу навіть напам’ять переказати ті цифри.

- А те, що просторами інтернету гуляє стаття, в якій ми обманюємо своїх клієнтів, тебе теж не хвилює?

- Хвилює, - зітхнув Юрій, - і це будемо виправляти.

Вчора ввечері менеджер з реклами відправив Юрію статтю, в якій обурена жінка розповідала, як ганебно чинять зі своїми клієнтами представники компанії «Промінь-БУД». При чому описувала все настільки правдоподібно та емоційно, що Юрій і сам на мить повірив. Він чітко знав, що це справа рук Старлецького, як і те, що компанія його опонента ледь тримається на плаву. Залишилося нанести контрольні вистріли, щоб остаточно знищити його.

- Я все розумію і знаю, що він образив твою доньку. По правді й сам здивувався, коли дізнався, що вона не твоя коханка.

Юрій голосно розсміявся та примружив свої темні очі. За весь цей час вони жодного разу не обговорювали з В’ячеславом ситуацію з Надею. Хоча коли в офісі всі дізналися, хто вона насправді, то мало не кожен висказав свою думку про те, яка чудова в нього донька. Лише В’ячеслав відмовчувався і не блазнював.

- Яке тобі діло до образ моєї доньки?

- Ніякого, чисто спортивний інтерес. Бачив їх знову разом, тому й дивно все це. Ти воюєш, вводиш компанію в борги, а вони тим часом знову зустрічаються.

- І де ти міг їх бачити?

- Яка різниця, - розвів руками В’ячеслав, - вони ж не ховалися, а місто наше не таке вже й безкрає. Я лише хвилююся за себе та за наших працівників. Не хочеться залишитися на вулиці через ваші чоловічі імпульси.

- Не залишишся. Думаю, такого сумлінного та відданого працівника ніхто не залишить на вулиці. А загалом, у мене все під контролем.

- Як скажеш, але зі статтею потрібно щось зробити.

- Відшукай мені ту жінку, яка давала інтерв’ю та журналістку. Я знаю, що робити.

- Гаразд.

***

Тим часом Віталіна намотувала круги кімнатою перед очима у Яреми та хвилювалася так, наче знову виходить заміж. Хоча ні, навіть в цей день вона так не хвилювалася. Дівчина все мучила себе запитаннями, чи правильно вона робить, що підсилає Дем’яна до своєї подруги, не попередивши її про це. Але ж якщо попередить, то Надя точно не відчинить йому або ж втече.

- Що з тобою, вогнику мій? – не витримав Ярема.

- Я не знаю, - Віталіна застогнала та гепнулася зі всієї сили на диван поруч з чоловіком, - не знаю, чи правильно роблю. Допомагаючи Дем’яну, зраджую Надю.

- Він кохає її, - мовив Ярема, - ще той бовдур, але кохає її.

- Ти впевнений?

- Абсолютно.

Віталіна вдихнула на повні груди, зімкнула руки в кулаки та швидко випалила, поки не передумала:

- У Наді донька від Дем’яна.

- Що?! – Ярема зі швидкістю світла підвівся на рівні ноги та занурив руку у волосся, - як? Коли?

- А звідки беруться діти? – вигнула брови Віталіна, - чого ти так налякався?

- Тобто я мав відреагувати спокійно? Та я шокований, а не наляканий. Дем’ян же навіть не знає.

- Він сам винен, вона намагалася йому сказати.

- Потрібно їх мирити, - вимовив спокійніше Ярема після невеликої паузи.

- Тоді я все правильно роблю. Не знаю, чи помиряться, але у дівчинки буде батько.

- Дівчинки? – усміхнувся Ярема.

- Просто неймовірної дівчинки. – Усміхнулася Віталіна, згадавши Даринку.

***

Дем’ян стояв під будинком, в якому жила Надя, та згадував слова Віталіни, які вона перед цим йому нотувала: «Вона чекає клієнта від Яреми, але не знає, що це ти, тому будь готовий до того, що вона може тебе прогнати». Та ні, він не дасть їй його прогнати. Навіть як не захоче говорити, то змусить її слухати й не піде, поки не впустить.