Глава 12. Надя

Після того, як Дем'ян покинув весілля, Надю окутали двоякі відчуття. З одного боку, зраділа, що не мозолитиме їй очі, а з іншого - постійно виглядала чи бува не повернувся. Та й хвилювалася, що після випитого сів за кермо. Надворі ніч, зима, дороги слизькі… Згодом Надя зовсім розізлилася на себе. Чого це вона хвилюється за цього бездушного впертюха? Так хай навіть в’їде в дерево й хоч трохи втихомириться, яке їй до нього діло? Усвідомивши каскад думок в голові, прикусила себе за язика, бо точно не бажала, щоб він потрапив у аварію.

- Ти якась задумана, - мовив на вухо Гліб, вкотре танцюючи з нею за цей вечір.

- Втомилася, - зізналася чесно Надя, - забагато емоцій вмістилося в один день. Та й до цього часу я себе накрутила так, що й сама очікувала якогось вибуху.

- Хочеш додому?

- Дуже, - зітхнула Надя, - але боюся, чи не образиться Віталіна.

- Вже дев’ята година вечора. В тебе маленька дитина вдома з нянею. Сумніваюся, що твоя найкраща подруга зможе на таке образитися.

- Я поговорю з нею і поїдемо.

Надя підійшла до Віталіни, яка усамітнилася з Яремою трохи далі від гостей та покликала її, щоб поговорити.

- Рижику, ти неймовірна, свято – розкішне. Ти не образишся, якщо я зараз поїду додому? Дуже хочу до своєї Даринки та й втомилася.

- Дякую тобі, моя хороша, що, попри свої страхи та емоції, ти все ж таки прийшла сьогодні. І мушу визнати, трималася ти гідно. – Дівчина підморгнула та обійняла Надю.

- А ти звідки знаєш, як я трималася?

- А ти думаєш, що коли я вийшла сьогодні заміж, то мене вже зовсім осліпило? Так йому й треба. Хай біситься там, куди поїхав. Я навіть зраділа, що він покинув свято раніше й більше не мучитиме тебе своїми ревнощами.

- Ех, - усміхнулася Надя, - я теж зраділа, а потім весь вечір споглядала за головним входом, чи він не повернувся.

- Розумію, - Віталіна стиснула руки Наді в знак підтримки, а тоді ще раз обійняла та прошепотіла на вухо, - їдь додому та поцілуй від мене Даринку. А ще придивися до Гліба, я в захваті від того, як він сьогодні тебе боронив.

- Гаразд.

Пізніше Надя з Глібом попрощалися з нареченими, батьками наречених, також Надя перекинулася кількома словами з Вірою та Юрієм і після цього поїхали геть. Обоє всю дорогу мовчали й лише біля самого під’їзду, коли Надя збиралася виходити, Гліб заговорив:

- Він не вартий тебе.

- Що?

- Навіть мізинця твого не вартий. Просто пам’ятай це.

- Якби ж так легко було запрограмувати цими словами серце й управляти ним, - гірко усміхнулася Надя, - я тобі безмежно вдячна за підтримку.

- Ти завжди можеш звернутися до мене, - мовив Гліб. Тоді нахилився та поцілував її в щічку.

Надя мовчки вийшла з автомобіля, але раптом дещо згадала та нахилилася до дверцят:

- Я можу тебе ще дещо попросити? Я наймала няню на ніч, бо не знала, коли повернуся. Не хочу, щоб вона так пізно їхала громадським транспортом. Підвезеш її?

- Звичайно. Ходімо, я проведу тебе і її почекаю.

Надя зачекала, поки Гліб вийде з автомобіля. Тоді разом попрямували до її під’їзду. Вона почувалася розбитою морально та надзвичайно втомленою фізично. Від незручних туфель ноги гуділи й виникло бажання роззутися прямісінько під будинком. Надя усміхнулася від своїх безглуздих ідей та одразу ж послизнулася. Якби не Гліб, то вже б лежала розпластана прямісінько посеред дороги. Він підхопив її за талію та притиснув до себе. Й навіть коли вона вирівнялася і впевнено стояла, зовсім не спішив відпускати.

- Обережніше, - мовив чоловік.

- Дякую, можеш відпускати.

- Я б не був таким упевненим.

Гліб зовсім не спішив відпускати, але й руки не розпускав. Поводився стримано, чим ще більше імпонував Наді, як друг. Останнім часом бувало безліч моментів, коли їй здавалося, наче він відноситься до неї якось по іншому, однак, як тільки вона говорила щось прямо, то він одразу ж все спростовував, або ж уникав відповіді.

Притримуючи за талію, Гліб довів її до під’їзду, але, як тільки опинилися всередині, на твердій і неслизькій поверхні, то відразу ж відпустив і більше не порушував її особистий простір. Разом вони піднялися ліфтом на потрібний поверх, після чого зайшли у квартиру й почекали, поки збереться няня.

Даринка вже спала, тому Надя тихенько, щоб не розбудити дівчинку, прийняла душ, закуталася в теплий махровий халат та втомлена впала на ліжко. Перед очима стояв образ Дем’яна – сильного, впертого, магнетичного. Вона провела рукою по своїй щоці та приклала пальчики до кутика губ, де зовсім нещодавно торкався Дем’ян. Від згадки про це тіло затремтіло, а живіт налився важким оловом. Надя згорнулася клубочком, обійняла себе та тихо застогнала:

- Чому ж так важко без тебе?

У понеділок зранку її чекав сюрприз на роботі. Не встигла вона приїхати, як у вестибюлі молодий хлопчина передав їй розкішний букет лілових троянд. Вона обожнювала усе лілове, фіолетове, бузкове, тому пригорнула до себе квіти та зарилася в них носом, мов це найбільш очікуваний подарунок для неї, але коли побачила записку, то відразу ж зрозуміла, від кого вона. Дівчина жбурнула квіти разом з відкриткою та облаяла невинного кур’єра, розуміючи, що той відзвітує перед Старлецьким. Як він взагалі сміє щось передавати їй чи дарувати? Чи вирішив таким чином познущатися з неї? Ні, її не купити цими дешевими трюками та подаруночками, вона не повинна знову піддатися чарам та довіритися йому.