Надя спостерігала за танцюючими парами й намагалася зайвий раз не дивитися на Дем’яна. Звісно ж, вона помітила його злість та невдоволення, бо надто добре його знала. А ще він пожирав її очима й не міг приховати своє бажання. Але коли прозвучали слова про танець, то в неї сталося маленьке дежавю. Так само ж було при першій їхній зустрічі. Спочатку показував невдоволення та роздратування, а опісля мило запрошував на танець. Навіть метрова близькість змушувала ніяковіти та губитися в його харизмі та силі, а що вже казати про сам танець. Та ще й такий повільний і романтичний. Мовчання затягнулося і Дем’ян не витримав:
- Надю, потанцюй зі мною.
Вона кинула погляд на його благальне обличчя, тоді на простягнуту долоню і, закусивши губу, випалила на одному подиху:
- Я не танцюю з незнайомцями.
- Справді? – вигнув брови Дем’ян, зухвало усміхаючись.
- Тобі смішно?
- Пригадав нашу першу зустріч і тебе зовсім не гнітило те, що я незнайомець.
- Ти тоді застав мене зненацька та не дав права вибору, я розгубилася, - закотила очі Надя, а тоді вхопила зі стола десерт в стаканчику й почала спокусливо його їсти.
- Ти сама мене намагалася підчепити тоді в саду, - Дем’ян навмисне дратував її.
- Який же ти самовпевнений та нестерпний, - розізлилася Надя, - бачу, з того часу нічого не змінилося.
- А ти, - мовив Дем’ян, підступивши на декілька сантиметрів ближче, наче боявся сполохати її. Тоді підняв руку й подушечками пальців прибрав з кутика губ залишки крему й скуштував його, - така ж приваблива й неприступна.
Надя почала важко дихати, шкіра запашіла, а до горла підступила ностальгія. Він діяв на неї магнетичним чином. Вистачило й кількох хвилин наодинці, щоб зворушити її та зробити підвладною.
- Відійди, - прошипіла вона.
- Рано чи пізно нам доведеться поговорити, - мовив Дем’ян, побачивши, що до них повертаються Аліна з Глібом, та відступив на попередню відстань.
- Нехай це буде пізно, а не рано!
- Ти не встигла засумувати, люба? – почувся рятівний голос Гліба збоку.
- Дуже сумувала, - додала ображеності в голос Надя.
Також до них підійшли Віталіна з Яремою і атмосфера одразу ж розрядилася. Молодята постійно обіймалися, а Віталіна через свій приголомшливий вигляд нагадувала казкове створіння.
- Чого такі кислі? – звернувся Ярема до всіх, але поглядом зачепився саме за Дем’яна.
- Та чого ж кислі? - спокійно відповів Дем’ян, - он парами знайомимося і мило спілкуємося.
- Дуже мило, - підхопила Надя, - не знала, що в тебе такий веселий друг.
Вона навмисне вказала на Дем’яна, щоб вкотре пригадати йому його ж повідомлення, як і те, що тепер вони незнайомці. Ярема глянув на обох по черзі, тоді на Віталіну, яка випучила сині очі й легенько кивнула, показуючи йому, щоб не вмішувався.
- Нарешті Віра з Юрієм прийшли, - мовила Віталіна, вказавши на новоприбулих гостей.
Баєровський у своєму чорному костюмі й такого ж кольору сорочці виглядав, як спецагент на завданні. Шрам на щоці додавав брутальності, а сивина на голові зовсім не псувала загальну картинку, скоріше, навпаки – вказувала на досвід та мудрість. Тендітна Віра у своїй темно-бордовій довгій сукні явно виділялася з натовпу. Русе волосся було зібраним в елегантну зачіску, а декілька прядок, що спадали на шию, робили її романтичною натурою.
Жінка одразу кинулася до молодят та почала говорити їм багато приємних побажань. До неї приєднався і Юрій, а тоді вони вручили подарунки та обійняли Віталіну з Яремою.
- Ох, Дем’яне, - мовила Віра, - яка несподіванка. Рада тебе бачити.
Жінка підійшла ближче та легенько обійняла його. Дем’ян не розумів, в яку гру вона грала. Баєровський відкрито воює з ним всіма можливими методами, Надя зі всіх сил показує свою образу та вдає, що вони незнайомці, а Віра доволі дружелюбна. Сказати по правді, не вірив їй абсолютно.
- Дивно, що ви й справді не знали, що я тут буду, - скептично вигнув брови Дем’ян.
- А звідки я це мала знати, - продовжила Віра, - Віталіну я про таке не питала. З Яремою ми не настільки відверто спілкуємося. А більше по суті ніхто не міг сказати.
- Звісно ж, - погодився Дем’ян, але його міміка виказувала іронію, - більше ніхто не міг вам сказати.
Віталіна з Яремою повели Баєровських до святкових столів, а «дружелюбна четвірка» продовжила стояти біля фуршетних столів. Коли знову заграла повільна мелодія, Гліб запросив Надю танцювати. Для неї ця можливість була рятівною соломинкою і вона одразу ж вхопилася за неї.
- Ми не переграємо? – спитала Надя.
- Ні, - впевнено мотнув головою Гліб, - ще трішки й він накинеться на мене з кулаками.
- Та ні, він чудово вміє тримати себе в руках.
- А як добре ти його знаєш?
- Добре, - поспішила Надя, - хоча… насправді я не знаю його добре. І не хочу знати.
- Дай мене відповідь на одне запитання. Я ніколи не пхав носа у твоє особисте життя, але Даринка його донька?
#199 в Жіночий роман
#92 в Сучасна проза
протистояння, справжнє кохання, сильна героїня та впевнений герой
Відредаговано: 04.09.2022