Глава 9. Азарт

Це дійсно була Аліна. Білявка виглядала, немов подарункова барбі – така ж красива ззовні й так ж порожня всередині. Сьогодні вона одягнула білу коротку сукню, обшиту сріблястими паєтками. Ідеальний яскравий макіяж приховував усі недоліки, але разом з тим робив обличчя штучним. Явно ж переборщила.

- Ох, Надю, - мовила вона награно радісним голосом, - і ти тут?

- Дивне запитання до найкращої подруги нареченої, - вигнула брови Надя.

- Так, звичайно. А я в останню хвилину вирішила прийти. Річ у тому, що наші з Яремою батьки давно дружать, але мої не змогли приїхати й тому я підміняю їх тут. Бо ж неввічливо нікому не прийти на таку подію, - підморгнула змовницьки Аліна.

- Я бачу, ти любиш підміняти, коли це потрібно. – Надя побачила спантеличене обличчя білявки й легенько усміхнулася, - я піду, бо мене, мабуть, вже зачекалися.

Надя йшла та не припиняла усміхатися. Напруження в тілі зменшилося і почувалася спокійніше. То Аліна не прийшла з Дем’яном? Хоч одна хороша новина за сьогодні. Звісно ж, їй мало б бути байдуже на Старлецького та на його пасій, але одна справа думати про це, але не бачити, й зовсім інша – спостерігати за цим зовсім близько. Попри сталеву витримку, була впевнена, що не пережила б цього.

Тим часом гості почергово підходили до молодят та вітали їх, даруючи подарунки та квіти. Гліб, як і обіцяв, не відходив від Наді ні на секунду. А як тільки ловив на собі погляд Старлецького, то одразу ж торкався Наді, пригортав її за талію, поправляв волосся. Для Наді спочатку ці дотики були дивними й незвичними. Але зовсім скоро вона призвичаїлася та навіть перестала сіпатися. Кожного разу подумки твердила собі, що це гарно продумана вистава, в кінці якої отримає масу задоволення.

- Я бачу, ти увійшов в азарт, - прошепотіла Надя Глібу на вухо, коли він вкотре пригорнув її до себе.

- Ох, бачила б ти його погляд, - мовив Гліб, усміхнувшись, - заради цього я готовий увесь вечір його бісити.

- Ви знайомі? – раптом сіпнулася Надя.

- Ні, - твердо відповів Гліб і вона видихнула, - я знаю його заочно та й багато чув про нього, але особисто бачу вперше. І не думай на нього дивитися, бо він просто пожирає тебе.

- Не знала, що ти такий кровожерливий.

- Я азартний, - мовив Гліб, тоді перевів погляд на Надю, - як і ти.

Коли привітання закінчилися, тамада спровадив гостей до великого залу, де були накриті столи із закусками. Все приміщення було світлим та ніжним. Білі скатертини й посуд, молочного відтінку квіти та яскраве денне світло робили все навкруги казковим і переносили присутніх в інший світ, відмінний від того, що вирував на вулиці.

По центру біля стіни стояв великий стіл на підвищенні для молодят і їхніх свідків, тобто Дем’яна з Лідією. Чомусь Віталіна з Яремою вирішили не брати по двоє дружб і дружок, а саме одну пару. Далі від їхнього столу розмістилися інші овальні, за кожним з яких поміщалося восьмеро присутніх. Чим ближче до молодят, тим молодший контингент займав столик. Наді з Глібом пощастило, оскільки на них чекала доволі весела компанія, декого з них Надя знала, але найбільше привернула її увагу Аліна, яка не припиняла оглядати почергово її та Гліба. Віра з Юрієм обіцяли приїхати трохи пізніше, саме про це мати й повідомила доньку, коли телефонувала.

Надя сиділа обличчям до молодят, тому без зайвих зусиль могла спостерігати за всім, що відбувається за їхнім столом. Дем’ян виглядав напруженим і злим. Хоча, що тут дивного? Він майже завжди такий. Були лише одинокі випадки на їхніх побаченнях, де чоловік відкривався справжнім. Але тепер Надя не знала, яка його сутність правдива.

Дем’ян сидів поруч з Лідією, яка інколи кидала певні репліки та ввічливо відповідав їй. Він чув навколо шум, веселий гомін та цокотіння бокалів, але все здавалося приглушеним фоном, який лише дратував та заважав. Його Надя прийшла сюди з невідомим йому чоловіком. Невже це той самий, без якого вона тепер не уявляла свого життя? Сама лише думка про це бісила і руки стискалися в кулаки. Він прискіпливо слідкував за кожним її рухом чи жестом, але ще більше його погляд був прикутим до чужинця, який при кожній нагоді намагався облапати її чи притиснути до себе, а вона усміхалася так, немов найщасливіша у світі. Дем’ян навіть не одразу помітив Аліну, яка зі всіх сил намагалася привернути його увагу.

Коли тости призупинилися, а на фоні почулася легка музика, гості поринули в розмови між собою та почали частувати різноманітні смаколики. Дем’ян одним махом випив віскі зі свого бокала, але навіть терпка пекуча рідина не змогла приглушити вир емоцій, що закипав у ньому від ревнощів. Він ні на мить не відводив свого сірого погляду від Наді. Хоч би як це виглядало невиховано зі сторони, але понад усе прагнув зустрітися з чорними вуглинками. І коли раптом Надя блимнула на нього своїми темними очима, то тут же зціпив зуби й підняв келих, показуючи, що це тост на її честь.

Жоден м’яз на її обличчі не сіпнувся та й взагалі вдала, що не зрозуміла його жесту. Тоді повернулася до свого супутника й потягнула його кудись за собою. Якщо до цього Дем’ян сидів і бісився на усіх на світі, то коли вони зникли з поля зору, похапцем оглядав залу, шукаючи лілову сукню. Через декілька хвилин не витримав, встав та пішов слідом. По дорозі його перехопила Аліна й кинулася обійматися:

- Ох, Дем’яне, як же ми давно не бачилися, - вона вчепилася в нього мертвою хваткою.