Глава 8. Весілля

Автомобіль Гліба стояв прямісінько навпроти під’їзду. Надя переступила через грудку снігу в туфлях на шпильці, закуталася щільніше в пальто та прискорила кроки, щоб не замерзнути, бо тонке плаття на бретельках під пальто зовсім не гріло. Гліб, побачивши її, поспішив вийти з автомобіля, забрав з її рук пакунок та допоміг сісти на пасажирське сидіння.

- Я ж підготував подарунок, - мовив він, вказавши на пакунок Наді, який розмістив на задньому сидінні.

Надя прослідкувала поглядом за його кивком і помітила розкішний букет білих троянд.

- Ого!

- Так, але це Віталіні, - сказав Гліб з награним жалем.

- Ох, так це не мені? – не відставала від нього Надя, - все, ти розбив мені серце.

- Зроблю все, щоб реабілітуватися, - з цими словами чоловік виїхав на дорогу, а Надя не припиняла усміхатися, бо перспектива проведення вечора за жартами не така вже й погана.

- То який подарунок ти приготував?

- А що можна подарувати молодятам, коли не знаєш їхніх захоплень?

- Гроші, - прикусила губу Надя, тоді повернула до нього голову й побачила ствердний кивок, - хай будуть гроші. Але мій пакунок суто для Віталіни.

- Всякі жіночі штучки? – вигнув брови Гліб, на мить відвернувшись від дороги.

- Звичайно, хоча по суті це ж для Яреми подарунок… Ах, не зважай.

- Як скажеш, - Гліб не припиняв усміхатися, - ти мені покажеш того, через кого ми все це робимо? Щоб я знав перед ким більше старатися, а перед ким менше?

- Покажу, але тобі не потрібно старатися. Будь собою і просто не лишай мене саму.

Перед очима Наді знову промайнули останні дві зустрічі з Дем’яном. Коли зустріла його біля офісу батька, де був ще й Макс, то тримати оборону було набагато простіше, ніж, коли опинилася з ним наодинці біля клубу.

- Домовилися.

Вони під’їхали до церкви, в якій мало відбутися вінчання молодят. Старовинна будівля вражала своєю величчю. Білі стіни перегукувалися зі сріблястими куполами, що виблискували під морозними сонячними променями. Надя прекрасно знала, яким важливим для її подруги був саме це таїнство. Ще декілька днів тому вони з Яремою розписалися і влаштували маленьке свято лише для двох. А саме сьогодні, після вінчання, мало й відбутися справжнє свято та веселощі. Ще здалеку Надя впізнала батьків Віталіни, які заради цієї визначної події прилетіли з-за кордону, й одразу ж з Глібом попрямували до них. Вони привітали їх з прекрасним святом, а тоді відійшли убік та споглядали за дорогою, чекаючи молодят.

Гості все підходили й більшість з них Надя не знала. Можливо, це знайомі чи родичі Яреми, бо зі сторони Віталіни запрошених було не так багато.

- Замерзла? – спитав Гліб, побачивши, як Надя тремтить.

- Є трохи.

- Ходімо до церкви. Можемо й там почекати.

- Краса, звичайно, потребує жертв, - мовила Надя, клацаючи зубами, - але ж не таких. Ходімо.

Всередині було затишно й тихо, а церква здавалася ще більшою, ніж ззовні. Відчувався запах кадила, свічок та умиротворення. Надя розмістилася на одній з лавок збоку й заплющила очі, поринаючи в цю неймовірну атмосферу. Зрозуміла, що дуже давно не приходила до церкви, щоб просто побути наодинці та помолитися, й обіцяла собі, що обов’язково надолужить згаяне. Тим часом на вулиці почулися сигнали автомобілів і Надя спохватилася на ноги, щоб не пропустити вихід Віталіни.

- Ходімо, - потягнула вона за руку Гліба, який мовчки спостерігав за нею, - ми не можемо цього пропустити.

Як тільки опинилися на вулиці, то побачили білий лімузин, з якого вийшли молодята. Побачивши Віталіну, на очах Наді виступили сльози. Довга білосніжна сукня сягала землі, а ззаду перетворювалася у шлейф, що нагадував хвіст павича. Поділ був обшитий блискітками, що переливалися на сонці, мов найкоштовніші діаманти. І хоч Надя допомагала обирати вбрання для нареченої, але не могла не захоплюватися ним ще раз. Поверх сукні Віталіна одягнула білосніжну коротку шубку й нагадувала хмаринку, така ж ніжна та невагома. Руді локони були підібраними в елегантну зачіску, з якої спадала пишна фата, а блакитні очі сяяли щастям і здавалися яскравішими, ніж зазвичай. Ярема в темно-синьому костюмі виглядав не менш привабливо й ідеально підходив нареченій.

За спогляданням цієї ідеальної картинки Надя зовсім забула про Дем’яна, який теж мав би приїхати з нареченими. Раптом вона відчула руку Гліба, що легенько лягла на її талію та окутала її. Вона повернула до нього голову та побачила легку посмішку.

- Не хвилюйся, все ж добре. Просто усміхайся, - прошепотів він їй.

Надя кивнула у відповідь, тоді знову повернула голову до молодят і зустрілася з холодним сірим поглядом Дем’яна, який теж встиг вийти з автомобіля. Поруч з ним стояла Лідія, яка тут же вхопилася за його лікоть. Він продовжував дивитися Наді прямісінько в очі, але раптом перевів свій погляд на Гліба, тоді опустився нижче й побачив його руку на талії у Наді.

Надя стояла незворушно, затамувавши подих. Вона витримала його жорсткий суворий погляд і навіть не сіпнулася. Гліб продовжував її обіймати та легенько погладжував талію заспокійливими рухами. І хоч ці рухи здавалися чужими та незвичними, але саме в цю мить була безмежно вдячною йому.