Глава 7.Знову записка

- У вас все гаразд?

- У мене все прекрасно, - відповіла Надя таксисту, який споглядав за нею у дзеркалі заднього вигляду.

Вона відвернула голову до вікна та витерла одинокі сльозинки, що встигли покотитися щоками. У голові вирував туман від випитого, але серце боліло та щемило. Дем’ян був настільки близько, що вона знову відчула його тіло, запах, енергетику. Вона з усіх сил трималася, щоб не пригорнутися та не розридатися у нього на плечі. Але що він там робив? Чому стояв та чекав з нею? Чому хотів відвезти додому? Хіба не байдуже? Тисячі чому й жодної відповіді. Можливо, прагне знову приручити, щоб розтоптати. Ні, вона в жодному разі не підпустить його до себе більше.

Надя приїхала додому, коли було далеко за північ. Без своєї Даринки почувалася в квартирі зовсім самотньою. Вона прийняла душ,  а тоді закуталася в теплі простирадла й поринула в глибокий сон. Зранку прокинулася від головних болів, оскільки зовсім не звикла пити. Не те, щоб вона випила надто багато, але навіть від цього в очах поколювало, а в горлі пересохло.

Після теплого душу, міцної кави й ситного сніданку почувалася бадьорою і вирішила нарешті вийти з дому та поїхати до батьків за своєю дівчинкою. Неділя була сонячною та спокійною і вітру майже не було. Дала собі слово сьогодні обов’язково прогулятися з Даринкою засніженими вулицями. Надя спустилася вниз та вийшла з під’їзду. Свіже повітря одразу ж вдарило в обличчя та остаточно пробудило. Вона згадала вчорашній вечір, Дем’яна, його близькість і тіло окутали трепетні сироти. Не можна дозволяти йому наближатися до неї, бо після кожної, навіть випадкової, зустрічі, Надя ледь збирала себе до купки.

За тужливими роздумами не помітила, як наблизилася до свого автомобіля, але, як тільки кинула поглядом на лобове скло, то на душі стало моторошно, а кроки уповільнилися. За двірниками на неї чекав знайомий конверт. Невже знову? Давно ж не було ніяких записок і раптом повторилося. Тремтячими руками витягнула згорток паперу та розгорнула його. На руки посипалися фото, на яких Дем’ян обіймав її біля клубу, а на інших намагався поцілувати. Якби вона не знала, як усе було насправді, як намагалася відштовхнути його, то й сама б повірила, що це закохана парочка на фото. Хоча, вона й не припиняла кохати й пора нарешті це визнати… Те, що намагалася завуалювати в ненависть, насправді шалене спрагле кохання, яке з часом притупилося, але знову розгорілося в ній.

Біля фото була записка, надрукована незвичним, але знайомим шрифтом. Як і тоді. Автор цих божевільних дій явно хотів, щоб його почерк упізнали:

«Ти ж так гарно поводилася. Мені знову змусити тебе обирати?»

Стало якось моторошно від цих слів. Обирати? Але раніше цей божевільний додавав ще фото з Юрієм, а сьогодні їх там не було. То між ким обирати? Надя згадала про свою кровинку і її всю перетрусило від неприємних думок, які уява все малювала та малювала. Якщо раніше вона відповідала лише за себе, то тепер неймовірно хвилювалася за Даринку. Бо якщо той, хто підкидає ці записки, слідкує за нею, то гарантовано йому відому про доньку.

Думки про Старлецького відійшли на другий план. Надя намагалася якнайскоріше приїхати до батьківського будинку, щоб віддати отримане послання Юрію. Пів року тому він зняв з неї нагляд та всю охорону, оскільки переслідування припинилися. Очевидно, варто таки знайти того, хто займається цими дурницями. Вона зайшла до будинку й відчула, що все тіло тремтить, але зовсім не від холоду, а від розуміння, що перебуває постійно під наглядом. Ще у передпокої, поки роздягалася, то почула дитячий сміх та голос Віри, що долинали з кухні, тому тихенько оминула вітальню та попрямувала до кабінету Юрія.

Побачивши, що він там, мовчки зайшла та без зайвих слів передала йому конверт. Юрій примружив темні очі та довго оглядав фотографії, записку, конверт. Крутив ними в різні сторони, наче намагався знайти там якусь підказку.

- То ти знову з цим Дем’яном? – скривився Баєровський.

- І ти туди ж? Це випадкова зустріч.

- Як і обійми? – вигнув скептично брови Юрій.

- Якщо ти придивишся уважніше, то побачиш, що я нікого не обіймала, в навпаки – відштовхувала. Тато, не розпитуй нічого. Я кажу правду, це випадкова зустріч та й все. Але я хвилююся за Даринку. Прошу, пристав до мене знову своїх людей.

- Гаразд, я залишу це в себе? – він помахав конвертом з фото й, отримавши кивок Наді, поклав його в шухляду.

- І не кажи нічого мамі, - мовила Надя.

- Думаю, варто сказати, - заперечив Юрій, - тим більше вона в нас першокласний адвокат. Може допомогти.

- Скажемо, але вже після весілля Віталіни. Не хочу, щоб всі хвилювалися та переживали. І там немає прямих погроз чи чогось надто страшного… Просто моторошні записки.

- Я знайду того, хто цим займається. Навіть не сумнівайся.

Надя кивнула і якось вся метушня, яка вирувала всередині неї, затихла. Знову відчула себе маленькою татовою дівчинкою, яку він захистить від усіх кривдників. Хоча й звикла розв'язувати свої проблеми сама, але ж так приємно знати, що є хтось сильніший, хто завжди заступиться.

- А чому ти працюєш? Наче раніше ти лише в суботу засиджувався, а в неділю відпочивав.

- Є певні проблеми, - зітхнув Юрій, - на землю, яку ми нещодавно купили під нові забудови, виявляється, немає всіх необхідних дозволів. А там уже почали будівництво… От виясняю, як так сталося, що ми це пропустили й хто саме в цьому винен. Ти ж розумієш, які це втрати?