Глава 3. Дем'ян

За годину до цього

Дем’ян мчав засніженими дорогами, мов божевільний. Його розпирала лють та власне безсилля. Ось уже більше, ніж рік, під нього хтось вміло копав та підставляв палиці в колеса й він прекрасно розумів, хто це робив, але не мав жодних доказів. То його компанія порушила санітарні норми при поставці великого блоку продукції з-за кордону, то її дискваліфікували з тендеру, бо виявилося, що конкуренти раніше заявили про свій проєкт і звинуватили його в плагіаті, а тепер ще й найкращі спеціалісти масово почали покидати компанію.

Старлецький вмів прекрасно прораховувати події наперед і розумів, що при такій тенденції він втратить усе та ще й залізе у велетенські борги, якщо не зупинить це свавілля. Більше року тому до нього зателефонував Юрій Баєровський і повідомив про те, що знищить його. Дем’ян тоді відкрито розсміявся у телефон й очікував якихось гучних прийомів. Тепер же мусив визнати, що зовсім недооцінив свого супротивника. Юрій діяв розмірено, точково, але вправно наближався до своєї цілі. І терпіння Старлецького тріснуло по швах, коли сьогодні заяву на звільнення написав його заступник Ігор, якого завжди вважав правою рукою, пояснивши свій вчинок тим, що не бачить перспектив у компанії, яка з кожним днем втрачала свою нішу на ринку.

Саме сьогодні Дем’ян вирішив приїхати до Баєровського, щоб заглянути в очі конкуренту й відкрито заявити, що відтепер гратиме проти нього.

Як тільки чоловік припаркувався біля офісу «Промінь-БУД», то одразу ж вихором піднявся на потрібний поверх і, попри заперечення немолодої секретарки, зайшов без дозволу в кабінет Юрія.  Баєровський сидів за своїм столом та переглядав щось у моніторі комп’ютера. Він добре чув, як гримнули двері, але зовсім не спішив підіймати голову й продовжував сидіти незворушно. Це ще більше розізлило Дем’яна й він швидко наблизився до свого опонента.

- Я чекав тебе раніше, - мовив спокійно Юрій, випередевши Дем’яна й тільки після цих слів підійняв голову.

Його темні очі виглядали байдужими, обличчя спокійним, а на тілі жоден м’яз не напружився. Дем’ян примружив свої сірі очі та не спішив говорити, коли побачив Юрія таким спокійним, то приклав усіх зусиль, щоб втихомирити свою лють. Він зрозумів, що Юрій добивався його приходу, дражнячи своїми вибриками. Хоче пограти? То він може влаштувати йому гру, але за своїми правилами.

- Якщо чекав, міг просто зателефонувати, - відповів Дем’ян і розмістився у кріслі навпроти, - для чого нам ці дитячі підлі ігри?

- Про яку підлість ти розповідаєш? – усміхнувся Юрій, - я ж тебе про все попередив.

- Не про все.

- А ти хотів, щоб я тобі список своїх планів щодо тебе відправив?

- Чого ти добиваєшся?

- Нічого, - похитав головою Юрій, а тоді встав та підійшов до вікна, - я тебе про все попереджав і лише дотримую свого слова.

- Минуло півтора року, ніяк не заспокоїшся?

- А ти спокійно живеш? – повернувся різко Юрій, - знаючи, як образив її?

Згадка про Надю змусила серце Дем’яна гупати в грудях та збільшуватися у розмірах. Кров у венах почала пекти, а обличчя напружилося. Чи був хоча б один день, коли він не згадував її? Не було. Як і не було дня, коли він не пригадував випадково підслухану розмову між батьком і донькою. Дем’ян ненавидів їх обох, його злила будь-яка згадка про Надю, але найбільше бісило те, що він ніяк не міг опанувати свої почуття до неї. Чоловік ненавидів і кохав одночасно, хотів побачити й уникав будь-яких зустрічей, прагнув обійняти й тут же розірвати її. Бо вона зрадила його, знехтувала їхнім коханням заради кар’єри і грошей…

- Головне, що їй спокійно живеться, - випалив чоловік.

Юрій стиснув руки в кулаки та нахмурився. Неозброєним оком було видно, що чоловік, який прекрасно володів своїми емоціями, стримувався зі всіх сил, щоб не перейти межу. Він витримав паузу, тоді знову зайняв своє місце й заглянув Дем’янові в очі:

- Будь певен, їй спокійно живеться, а от для чого ти сюди прийшов, я не розумію.

- Хотів теж грати чесно, - відповів з іронією в голосі, - щоб не підло, а з попередженням. Я теж пограю з тобою, Юрію Баєровський! Побачимо, чи такий вже й ти сильний гравець.

- У шахмати гратимемо, чи що? Для чого така прелюдія?

- Я попередив! – Випалив наостанок Старлецький, а тоді розвернувся і попрямував до виходу.

Він поки не мав чіткого плану дій, але уява починала вимальовувати певні сценарії. І нехай він залишиться ні з чим, але і корабель Юрія скине з плаву. За лічені секунди Дем’ян спустився сходами на перший поверх. В такому стані зовсім не бажав спокійно стояти у ліфті. Навпаки, щоб вгамувати своє обурення, необхідно постійно рухатися. Відчинив різко двері й в обличчя одразу ж вдарило прохолодне зимове повітря.

Дем’ян крокував швидкими кроками до свого автомобіля, але знайома постать змусила його зупинитися. Він не бачив її півтора року, нічого не чув про неї ні від Яреми, ні від Віталіни, бо й сам не бажав нічого знати. А зараз вона наближалася, але здавалася казковим маревом. Смоляне волосся було зібраним в елегантний пучок, обличчя з часом стало ще виразнішим і спокусливішим. Пухкі губи виблискували ледь помітною помадою й манили торкнутися їх. Біле пальто неймовірно пасувало до оксамитової смаглявої шкіри, а чоботи на високих підборах додавали не лише жіночності, але й певної загадковості.