Глава 2. Не з тих жінок

Після цієї відповіді вона остаточно усвідомила, що не потрібна йому. Як і їхня спільна дитина. Надя заблокувала номер Дем’яна й зробила все, щоб не пересікатися з ним навіть випадково. Вона винайняла квартиру в протилежному кінці міста від нього, а офісне приміщення для свого бюро обрала якомога далі від його компанії. Однак на весіллі Віталіни уникнути Старлецького буде просто неможливо. І хоч до визначної події ще два тижні, але вона вже боялася цього дня. Зрештою, пройти повз та вдати, що вони незнайомці, зовсім не важко.

Надя приїхала на роботу й одразу ж занурилася в справи. Вона навмисне намагалася взяти на себе якомога більше проєктів, щоб витіснити з голови непотрібні тужливі думки, й не одразу помітила, що у скляних дверях до її кабінету стоїть Гліб. Цей чоловік завжди підтримував її у всьому й за ці півтора року став справжнім другом. Уся настороженість щодо нього зникла й Надя навчилася йому довіряти. І хоч бачила захоплення в його очах та симпатію, але не могла й не бажала відповідати взаємністю. Та й він усе розумів без слів і нічого не вимагав.

Так, як і вона, і її батько тісно співпрацювали з Глібом, то й бачилися вони доволі часто. Чоловік справді виявився талановитим архітектором й Захар, його батько, не даремно нахвалював сина при першій же зустрічі.

- Обідала? – усміхнувся Гліб та широкими кроками зайшов у кабінет.

Надя орендувала невелике двоповерхове приміщення на околиці міста. Як тільки справи бюро пішли вгору, то влаштувала тут глобальні переміни. Вона все докорінно перепланувала та знесла не одну стіну. Й тепер це не було скупчення тісних кімнаток, а просторий зал з великими панорамними вікнами й скляними прозорими перегородками. Чорно-білі стіни додавали суворості приміщенню, а багато зеленини освіжали й дарували теплоту та затишок. На другому поверсі розташувався її невеликий, але затишний кабінет та одна велика кімната для дизайнерів, робочі місця яких були розділені скляними перегородками.

- Шістнадцята година, - мовила Надя, глянувши на телефон, - до чого такі запитання?

Гліб сів навпроти та ледь помітно усміхнувся, тоді відкинувся на спинку м’якого крісла й заклав руки на грудях. Він уважно вивчив обличчя Наді й лише після цього продовжив:

- Щось сталося?

- А мало статися? – вигнула брови Надя.

Попри те, що справді вважала Гліба своїм хорошим другом та партнером, боялася його проникливості. Хоча водночас і захоплювалася нею. Він прекрасно відчував її настрій і попри всі старання Надя не могла приховати від нього емоції, коли дуже хотіла цього.

- Я ж бачу, що ти схвильована. А коли переживаєш через щось, - він наголосив на останньому слові, - то забуваєш про все на світі, в тому числі й про обід. Лише робота тебе рятує.

- Я що маю такий кепський вигляд? – засміялася Надя.

- Посміхнулася й одразу погарнішала.

- Ей, - вдала ображеність дівчина, - я можу й образитися.

- Та ні, ти не з тих жінок…

Гліб не договорив, запнувся і зовсім замовк. Але обличчя посерйознішало, а темно-русі брови нахмурилися.

- Тобто? А з яких я жінок?

- Не звертай уваги, ходімо краще прогуляємося.

- Я думала, ти про справи приїхав поговорити.

Останнім часом Гліб поводив себе якось дивно. Наче й звично, але любив щось ляпнути та не договорити. Для чоловіка, який звик чітко й логічно висловлюватися, це виглядало якось невпевнено. Але чи то Надя не хотіла тягнути його за язик, чи на рівні підсвідомості боялася почути недоказане, тому вміло підхоплювала нову тему, на яку той перемикався.

- Про справи можна поговорити й на свіжому повітрі, тим більше там сьогодні просто чарівна погода.

- Не розумію твого ентузіазму, - скривилася Надя, яка не любила зиму, - холодно там, слизько…

- Не бурчи, - перебив її Гліб, тоді підвівся та підійшов до шафи, в якій лежало її пальто, - ходімо.

Вони справді погуляли неподалік від офісу й водночас обговорили свої справи. Гліб займався проєктуванням декількох нових котеджів і розповів їй, що планує податися на тендер цілого містечка зі схожими плануваннями. Також надихнув Надю спробувати й себе, як дизайнерське бюро, яке з ним співпрацюватиме над даним проєктом. Тим більше якщо діятимуть разом, то зможуть врахувати майже всі нюанси та пропрацювати їх.

- Можливо, тато знає про все це щось більше? – запитала раптом Надя, спостерігаючи, як навкруги почали кружляти пухнасті сніжинки.

- Мав би, - погодився Гліб, усміхнувшись, - все ж його компанія не один такий тендер вигравала, як забудовник.

- Ох, я згодна на твою пропозицію, - мовила Надя, загорівшись цією ідеєю, - ти ж знаєш, як я люблю нові виклики. Поговорімо про це завтра? Зараз я хочу заїхати до батька, щоб обговорити з ним дещо. Гаразд?

- Звісно, як я можу тобі відмовити?

- От чому ти завжди такий милий?

- Людина завжди поводить себе так, як заслуговує співрозмовник. І лише в рідкісних випадках буває грубою через свою невихованість.

- То кажеш…

- Так, кажу, - перебив її Гліб, - їдь поки не стемніло, бо дорога слизька. Я теж маю ще справи. Заїду до тебе завтра.