Бібліотека

ГЛАВА 41

Мене витурили до бібліотеки, чому я, звісно, рада — будь-де краще, ніж з королем, але присутність охоронців мене все ще дратує.

— Прошу, пані, — переді мною черговий охоронець відчинив двері до "палацу знань".

Бібліотека у лорда Мерітела була вражаючою, хоч і поступалася величчю королівській. Вона займала простору залу, стіни якої були обшиті темним дубом, створюючи атмосферу стриманої розкоші. Високі полиці, що сягали майже до стелі, були заповнені книгами у шкіряних обкладинках із золотим тисненням. Вони, наче вартові часу, зберігали історії, знання та секрети багатьох поколінь.

Я повільно проходила між стелажами бібліотеки, ковзаючи пальцями по обкладинках книг. Темний дуб, старий запах пергаменту й затишне тепло від каміна створювали ідеальну атмосферу для занурення у знання. На полицях лежали сотні томів, які обіцяли розкрити свої секрети, якщо я лише знайду час їх прочитати.

Зупинившись біля полиці з книгами про політичну історію королівства, я обережно витягла одну з них. Вона була важкою, із потертою шкіряною обкладинкою та золотим тисненням на корінці. Погортавши кілька сторінок, я зрозуміла, що це може бути те, що мені потрібно. 

Ще кілька хвилин я провела у пошуку, поки не знайшла ще дві книги: одну про видатних радників королівства, іншу — про магічні артефакти, які, можливо, могли пролити світло на мої здогадки. З трьома книгами в руках я підійшла до столу, розташованого неподалік від каміна. Його оксамитове покриття було трохи запорошеним, але це мене не зупинило. 

Я обережно розклала книги й відкрила одну з них, занурившись у читання. Усе навколо здавалося таким тихим, що навіть звук перегортання сторінок лунав надто гучно. Я почала робити нотатки у маленькому блокноті, який завжди носила з собою. Серед тексту знайшлися згадки, які могли бути корисними, але я знала, що попереду ще багато роботи.

Раптом я відчула легкий поштовх у плече. Книги ледь не зсунулися зі столу, коли я повернула голову, готуючись вибачитися чи, можливо, зробити зауваження. Але слова завмерли на моїх губах.

— Саміра? — прошепотіла я, не вірячи своїм очам.

Переді мною стояла служниця в простій уніформі, яка щойно зачепила мене. Але це була не звичайна служниця. Усе — від знайомого вогню в очах до ледь помітної усмішки — кричало, що це моя подруга, майстерно замаскована.

— Тихо, — прошепотіла вона, намагаючись не привертати зайвої уваги. — Ми не можемо тут довго говорити.

Моє серце затріпотіло від радості й хвилювання одночасно. Саміра була тут, поруч, хоч би як це здавалося неможливим. Її погляд уважно ковзнув по столу й книгах, які я розклала перед собою.

— Ти що тут робиш? — нарешті видихнула я, ледь стримуючи емоції.

— Прийшла допомогти тобі, — її голос був рівним, але я чула у ньому приховану тривогу. — Ти ж не думала, що я залишу тебе саму в цьому вулику змій?

— Як ти сюди потрапила?

— Це довга історія, — вона кивнула на книги. — Що ти знайшла?

Я нервово озирнулася, щоб переконатися, що нас ніхто не бачить. Перш ніж відповісти, я трохи посунула книги ближче до себе, намагаючись виглядати, як звичайна читачка.

— Нічого такого, чого б не знайшла в палаці, — тихо фиркнула я. — Ти тут сама?

— Ні. Продовжуй читати, — коротко відповіла вона. — А я постараюся знайти тебе пізніше, щоб ми могли поговорити, коли буде безпечно.

Я кивнула, намагаючись не виказати своє хвилювання. Саміра повернулася до своєї ролі служниці й попрямувала далі між столами, наче нічого не сталося. Але я знала: моя подруга поруч, і це давало мені сили. 

Я ще хвилину вдивлялася в спину Саміри, поки вона зникала між рядами полиць, намагаючись переварити те, що щойно сталося. Її присутність була як промінь світла в цьому темному лабіринті небезпек. Але водночас вона означала, що все стало ще складнішим. Якщо вона тут, значить, ситуація в палаці набагато серйозніша, ніж я могла уявити.

Відновивши дихання, я зосередилася на книгах перед собою. Вони тепер здавалися мені ще більш значущими. Я перегортала сторінки, намагаючись знайти щось, що могло б дати відповіді на мої запитання: що саме відбувається у цьому королівстві? Чому мемуари короля викликають стільки інтриг? І яка роль Рента Брондберта в усьому цьому?

Я різко зупинилась та мало не вдарила себе по лобі. З усіма цима поїздками, інтригами та зізнаннями у вбивстві, я зовсім забула про його мемуари! Вони ж й досі лежать у мене у сумці, тільки з іншою обкладинкою (я сама її змінила, безбожно здерши одну, з іншої книжки). Мені терміново треба її прочитати, але тут, я цього точно не зможу зробити!

Кинувши короткий погляд на сумку, що лежала біля моїх ніг, я відчула, як тривога почала наростати. Його мемуари. Вони могли бути ключем до всього. Але я знала: якщо мене застануть із цією книгою, наслідки будуть катастрофічними.

— Миро, заспокойся, — прошепотіла я сама собі, намагаючись відновити дихання. — Спочатку треба знайти місце, де я зможу спокійно її прочитати.

Раптово тишу бібліотеки порушили важкі кроки. Я озирнулася, намагаючись не видати хвилювання. Охоронець стояв біля дверей, але його погляд ковзав по залу. Він уважно спостерігав за кожним, хто перебував у приміщенні, зокрема й за мною.

Зробивши вигляд, що мене це зовсім не турбує, я повернулася до книги й записала кілька рядків у свій блокнот. Але тривога в мені наростала. Час читати мемуари короля приходив. І робити це треба було обережно.

Я вирішила, що краще покинути бібліотеку зараз. Зібравши книги, які виглядали цілком звичайними, я встала й попрямувала до виходу. Охоронець мовчки проводжав мене поглядом, але не сказав ні слова.

— Віднесу це до своєї кімнати, — коротко пояснила я, і він лише кивнув.