Вечір сурка

ГЛАВА 19 

— Це вже не смішно... — я обіймала пакунок з булочками, які обрали у кондитерській.

— Ахахаха! — Саміра знову зігнулася пополам у новому приступі безконтрольного сміху. — Ти таааак попалася! Як так можна було? На питання, чи сподобалася випічка, ти відповіла, що була "пощена такими естетичними солодощами"! Що взагалі означає "естетичними"?

— Забудь, — я відмахнулася від неї, але щоки все одно заливав пекучий рум’янець. Добре, що морозний вітер допомагав заспокоїтися.

— Пані Миро! — лорд Навіʼір біг до нас. Його настільки засмутила моя невдала жартівлива відповідь? Чи він образився, що я не похвалила випічку його дружини? Чорт, я повинна була сказати, що вона була смачна!

— Я піду, — відьма забрала пакет із солодощами та кивнула в бік моєї квартири.

— Угу, — я кивнула й схрестила пальці. Сподіваюся, інкуб встиг втекти й додумався краще приховати сліди розслідування.

Подивилася в спину Самірі, яка швидко йшла, так що її волосся смішно відкидалося назад. Я зробила глибокий вдих і повернулася до вампіра, який уже стояв поруч і також дивився у слід Самірі. Його червоні очі сфокусувалися на мені, і він посміхнувся.

— Миро, я... — було очевидно, що йому ніяково. — Я розумію, що прошу забагато, але чи не могли б ви зустрітися з моєю дружиною?

— Перепрошую? — Добре, що відьма забрала пакунок із моїх рук, а то я б його точно впустила.

— Мені здається, що ви знайдете спільну мову. Тим паче, вона вже просила мене про це, а я не зміг відмовити. Прошу, зрозумійте мене, ми ще молодята, тому я хочу зробити для неї все, що в моїх силах.

І сказано це було таким тоном, що я просто не змогла б відмовити...

— Добре, але якщо не секрет, то як давно ви знайомі?

— Тільки чотири роки та декілька місяців, зовсім нічого... — вампір мрійливо посміхнувся, мабуть, згадуючи їхню першу зустріч.

Чотири роки? Зовсім нічого? Так... Я вже й забула, що в інших рас час плине по-іншому.

— Це просто чудово. Тож, коли та де зустрінемося?

— Я передам вам через лорда Нокса.

— Буду чекати, — я посміхнулася та схилила голову. — Гарного вечора, лорд Навіʼір.

— Вам також, пані письменнице, — він також трохи схилив голову. Ще ніхто такого не робив для мене. — Ще раз дякую.

Я посміхнулася й побігла додому, вже так змерзла! Цей вампір мені явно подобається, він же не може бути на стороні Нокса? А Нокс взагалі вбивця? Чи став би він тоді так спокійно сидіти та їсти пиріжок із суницею? Чорт, а Саміра це помітила? Потрібно буде це обговорити! Та обсміяти!

Я нишпорила по своїх кишенях, намагаючись знайти ключі, коли згадала, що віддала їх відьмі, коли вона пішла вперед. Тому просто штовхнула, як виявилося, відчинені двері й увійшла до квартири. Хм... Чому мене так бентежить сміх відьми? Мабуть, тому що я чую ще й регіт інкуба? Якого дідька він тут?

— О! Миронько! — рудоволоса махнула мені. — Ти чому не сказала, що також запросила Рантаріна на наші посиденьки?

Я перевела погляд на інкуба, а той лише знизав плечима, мовляв: "Сама викручуйся".

— Та ти ж знаєш мене, — я натягнула винувату посмішку, — зовсім про це забула. Рантаріне, довго чекав?

— Та довелося трохи... — цей артист протяжно зітхнув. — Не уявляв навіть, що ви забудете про мене! Він почав картинно схлипувати, а Саміра притягнула та обійняла його.

— Нумо не плач, ми зробимо все, що ти захочеш!

— Прям усе? — Його підступний тон вловила відьма, за що інкуб отримав по голові. 

— Цирк на дроті, знову! — пробурмотіла я собі під ніс, зачинивши двері й скинувши плащ на стілець.

— Миронько, ти що сказала? — Саміра миттєво обернулася до мене, її очі блищали від цікавості.

— Нічого-нічого, просто думала про завтрашні плани, — я змахнула рукою й рушила до кухні, сподіваючись, що зможу знайти собі хоч хвилинку спокою.

Але не тут-то було. Інкуб і відьма пішли за мною, немов вірні тіні. Хоча тут йти було зовсім нічого, могли так і продовжити сидіти за столом.

— Завтрашні плани, кажеш? — Рантарін присів на край столу, схрестивши руки. — Ти про те, як будеш готуватися до зустрічі з дружиною лорда Навіʼіра?

— А ти звідки знаєш? — я перевела погляд на відьму, яка дууууже ретельно роздивлялася кухонний гарнітур. — Так, зрозуміла. Тоді, звідки ти знаєш? Ти ж пішла ще до того, як він це мені сказав!

— Ну... — вона явно не хотіла видавати свій спосіб добування інформації. — У мене свої таланти.

— Підслуховувала? — я тяжко зітхнула й повернулася до того, що, все-таки, хотіла поставити чайник.

— Так.

Як неочікувано (подумано з сарказмом). Мене вже нічим не здивувати. Дійсно, цирк на дроті. Але цей цирк, здається, уже став частиною мого життя.

Я поставила чайник, намагаючись абстрагуватися від їхніх поглядів. Відчуття було, ніби за моєю спиною розігрується цілий спектакль.

— Тож, що ти плануєш сказати дружині Навіʼіра? — поцікавився Рантарін, спершись ліктем на стільницю.

Його голос звучав невинно, але я знала цей вираз обличчя: підколоти, поставити в незручне становище — це його стиль.

— Що сказати? — я обернулася до них. — Те, що вона хоче почути. Як тобі така відповідь?

— Вельми дипломатично, — саркастично зазначив інкуб, але його посмішка свідчила, що він задоволений.

— А ти, Саміро? Які у тебе плани на цю грандіозну зустріч?

— О, я? — Відьма склала руки за спиною й зробила вигляд, що роздумує. — Думаю, я просто залишу вас усіх без нагляду й дозволю вам самостійно розібратися зі своїми інтригами.

— Це не схоже на тебе, — я прищурилася, перевіряючи її слова на правдивість. — Ти точно щось задумала.

Сподіваюсь, що це "щось" не дасть мені або ще комусь приводу, для того щоб приставити асасіна і до неї.