Список

ГЛАВА 17 

Я нервово ходила від столу до вікна та поглядала на документи на столі. Настав час початку нашого розслідування, більше зволікати не можна. Таке відчуття, що з кожним днем я бачу в очах короля все більше невдоволення мною. Це лякає.

Я поправила окуляри, які він нам видав ще в перший день знайомства, та зупинилася. У вікні блищала хуртовина, яка замітала вулиці. Може, він і не прийде? А що, якщо забув? Та ні...

Мої думки перервав стук у двері. Ну нарешті! Я підбігла та відчинила їх для інкуба. Не кажучи ні слова, він увійшов, зняв плащ і пройшов углиб квартири. Інкуб скинув із себе вуаль і кинув усі речі на моє ліжко.

— Це все? — він обвів рукою стіл, на якому лежали папери по справі та мої нотатки. Я кивнула, тим самим давши дозвіл на початок роботи. Мені здається, чи він якийсь похмурий? Невже через ту розмову у його маєтку?

Так, він сам винний у тому, що все так закінчилося! Сказав би мені, чому саме Саміру не можна залучати до справи, то я б і не була злою на нього!

— Можеш тихіше пихтіти?

— Ні. — Я сіла на стілець біля нього. — Я вважаю, що нам потрібна допомога.

— Згоден, — не відриваючись від паперів, відповів.

— Тож...

— Ні, навіть не сподівайся, що я відьму дозволю залучити. Це закрите питання.

— Але ж...

— Ти взагалі читала цю справу? — він потряс у повітрі листами з доказами.

— Так, я досі не розумію, до чого тут Саміра!

— У тому-то й річ, що не до чого. — Лорд Рантарін відкинувся на спинку хлипкого стільця. — Якщо вона почне вплутуватися в це, то тільки приверне зайву увагу до себе. Зрозумій, я не хочу захищати ще когось, окрім тебе. Так буде краще для неї.

Він знову повернувся до паперів, а я відвернулася до вікна. Як би гірко це не було визнавати, але він правий. Якщо Саміра почне втручатися в цю справу, то, можливо, стане наступною у списку мого асасина.

— Гарна робота, — за п’ять хвилин сказав інкуб. — Добре, що все написала суїраном.

— Чорт, знову? — Я опустила голову на руку та видихнула. — Як мені це контролювати?

— Розберемося. — Він трохи посміхнувся, наче напруга між нами почала спадати. — Ти краще скажи, де список підозрюваних?

— Якщо ти про офіційний файл, то його немає, — я знизала плечима. — Справу просто закрили на середині. Я впевнена, що це було за наказом короля. Але я склала можливий список, беручи за основу матеріали справи та обставини, за яких було вбито Рента Бродбента.

Я протягнула йому листок, який трохи раніше заховала у кишеню. Не хотілося, щоб хтось бачив цей перелік.

— Ти серйозно? — в його золотистих очах з’явилися смішинки. — Тут є моє ім’я!

— Ну а що ж зробити.

Там були майже всі імена красунчиків із відділу міжнародної комунікації. Їхній відділ, та ще декілька інших, працювали там у той самий вечір. Оскільки охорона впускає та випускає тільки за перепустками, які за допомогою магії відмічають точний час, коли хто зайшов і вийшов, перевірити це було вже не так і складно.

Враховуючи те, що мені дали поширений допуск для написання мемуарів короля.

— Треба терміново зменшувати цей список. — Він узяв олівець і викреслив звідти своє ім’я. — Так уже краще.

— Угу, — я лише підозріло на нього подивилася та махнула рукою. Якщо навіть інкуб і вбив минулого письменника, то мене не зможе. Між нами існує контракт, який не дозволить йому нашкодити мені. Тож я спокійна в цьому плані.

— А ти чого так на мене дивишся? — Рантарін підняв голову, помітивши мій погляд.

— Думаю, чи не викреслити тебе з підозрюваних у своєму особистому списку, — відповіла я, підперши голову рукою. Так, у мене є ще один аркушик із цими іменами. — Хоча контракт дає певний спокій, але хто знає, які в тебе можуть бути хитрі плани.

— Ох, ти мене переоцінюєш, Миро, — він театрально закотив очі, хоча в куточках його рота пробігла ледь помітна посмішка. — Замість цього краще зосередься на тих, хто дійсно мав привід усунути Рента. Чому, наприклад, тут немає імені Гароола?

— Бо в нього алібі, — спокійно відповіла я. — Він був на офіційному заході, запис із якого я змогла переглянути. 

— Ну, звичайно, — протягнув він, знову повертаючись до списку. — А що щодо інших із відділу міжнародної комунікації? Вони майже завжди плетуть інтриги.

— Вони й у списку, — я ткнула пальцем у їхні імена. — Але я дуже сумніваюся, що, наприклад, той самий Альвіір зміг би вбити когось. Деякі з них — просто балакуни, які більше турбуються про зачіски, ніж про змови. Тож можна було б викреслити декількох.

— Не недооцінюй балакунів, — похмуро зауважив інкуб. — Вони часом небезпечніші, ніж мовчуни.

— Сказав балакучий інкуб.

— Зауважила балакуча письменниця, — їдко відпарував він. — Ти не перевірила, де вони були на час смерті Рента?

— Ні, — я похитала головою. — Я не знаю, як саме мені перевірити їхнє алібі.

— Потрібно поговорити з Калейдом, — спокійно сказав він, а моє серце пропустило удар. Мій Чорномор... На жаль, його ім’я також було в цьому переліку. Що я й сказала інкубу.

— Я впевнений, що Калейд не зміг би цього зробити. — Інкуб викреслив його ім’я. — У нього погані стосунки з королем, тим паче, наскільки я пам’ятаю, він товаришував із Рентом.

— Добре, тоді потрібно буде поговорити з ним про це.

Лорд Рантарін кивнув і повернувся до листка з моїми записами. Потім дістав із внутрішньої кишені ручку, інкрустовану камінцями, і обвів чиєсь ім’я. Я заглянула у список і прочитала, кого він виділив, — лорд Нокс.