Напад кадристок

ГЛАВА 16

— Кадристки зовсім вже з глузду з'їхали, — протягнула Вейра, а Морена, яка стояла поруч, почала тихенько схлипувати, шепочучи: 

— Це все моя провина. Я повинна була помітити, що тут щось не так!

— Заспокойся, — Гароол втомлено потер перенісся, — ми розберемося з цим. Головне, що у нас є Мира, яка може все виправити.

— Перепрошую? — я округлила очі й тикнула пальцем у себе. — А я тут до чого?

— Хутко йди до кабінету Нокса й забери документи з його столу. Їх перекладала Морена, там має бути її підпис.

— Та що тут сталося?

— Пробач мене, Миронько… — Морена, тягнучи ці слова, кинулася обіймати мене холодними руками. Все-таки русалки — не теплокровні. — Це все кадристки… Мені так шкода…

— Все буде добре, — я почала заспокійливо пригладжувати її синьо-зелене волосся.

Наш керівник ще раз тяжко видихнув і нарешті вирішив пояснити ситуацію.

— Кадристи знову вирішили пожартувати над нами й додали в один із офіційних документів, який передали на переклад, абсолютно абсурдний пункт. А саме: зобов’язати всі дипломатичні делегації приносити з собою по три капелюхи — один для офіційних зустрічей, один для прогулянок і один для балів.

— Я не підозрювала про підступ і серйозно поставилася до пункту, навіть уточнивши стилі капелюхів у примітках, щоб «не образити» делегатів.

— Все б так і залишилося таємницею, якби Саміра випадково не підслухала, як кадристи це обговорюють, — додала Вейра. — Потім, коли б це стало офіційним або хтось раніше помітив помилку, все звалили б на нас за неправильний переклад. Бо оригінали чернеток, які вони нам передали, вже встигли знищити.

— Який жах… — русалка ще сильніше почала плакати у мене в обіймах. — Документи у лорда Нокса?

— Так, — кивнув Гароол, — у тебе є допуск, і охорона не викличе питань. Просто скажи, що прийшла залишити чернетки у його кабінеті, а ми поки його затримаємо.

— Так, він хвилин десять тому заходив до мене, тож, можливо, він досі ще в нашому корпусі.

— Чудово, — Саміра кивнула і делікатно відліпила від мене Морену. — Миро, хутко до Нокса, а я попереджу інших дівчат і спробую його затримати.

Я швидко привела себе до ладу: прибрала зі спідниці залишки пудри від тістечок і глибоко вдихнула, щоб заспокоїтись. Це завдання явно не було частиною моєї роботи, але й залишити подругу в біді я не могла. Якщо це допоможе перекладацькому відділу зберегти репутацію, то я готова.

— Добре, я піду, — рішуче сказала я й попрямувала до дверей. — Але якщо мене схоплять, це все буде на вашій совісті!

— Ніхто тебе не схопить! — вигукнула Вейра. — Ти ж у нас професіоналка з імпровізації!

— Дуже дякую за довіру, — пробурмотіла я собі під ніс, прямуючи коридорами.

***

Охоронців біля дверей не було, що одночасно дивувало й втішало. Я тихенько штовхнула двері, які, на моє здивування, виявилися незамкненими. Зайшовши всередину, обвела поглядом просторий кабінет. Дерев'яні меблі, строгі полиці з книгами й ідеальний порядок. На столі Нокса лежала купка документів.

— Добре, тільки спокійно, Миро, — пробурмотіла я. — Забери папери й швидко назад.

Я підійшла до столу й почала шукати потрібний документ. Серед різних паперів я побачила те, що шукала: звіт із підписом Морени. Щойно я потягнулася, щоб узяти його, як двері кабінету рішуче розчинилися.

— Пані письменнице, що ви тут робите? — Ноксів голос звучав суворо, але обличчя було скоріше здивованим, ніж сердитим.

Я завмерла на місці, намагаючись вигадати щось правдоподібне. 

— Е-е-е, я… принесла чернетки, які ви просили! — підняла руку з якимись чернетками, що встигла схопити. — І вирішила залишити їх тут, щоб не заважати вам, лорде Ноксе.

Він звузив очі, явно щось підозрюючи. Я подумки проклинала себе та інших дівчат за цей безглуздий план.

— І, схоже, ще й щось вирішили забрати зі столу? — він перехилив голову, дивлячись на мене як хижак на здобич.

Я швидко схопила папери й прикрила їх сумкою.

— Лорде Ноксе, пробачте, але я маю йти. У мене багато роботи! — різко сказала й попрямувала до дверей.

— А документи? — він підняв брову.

— Усе, що потрібно, я вже залишила, — відповіла з найбільш невинним виглядом. — Дідько...

Протягнула я та в сантиметрі зупинилася біля дверей.

— Пробачте лорде,—  я знову повернулася до нього, вампрі стояв з моїми чернетками в руках та здивовано підняв брову.

— На якій мові вони?

— Забула перекласти...— з винуватою посмішкою протягнула та швидко схопивши папери з його рук, на цей раз, остаточно пішла на вихід.

— Будьте обачнішою наступного разу.— промовив він, та в кінці додав смішок. Лякають мене якось його емоції.

***

Я забігла до кабінету Гароола й кинула папери на стіл. Всі зібралися навколо, нетерпляче дивлячись на мене.

— Ви б хоч попередили, що він може бути там! — роздратовано сказала я, витираючи піт із чола. — Я б померла від страху, якби він щось дійсно запідозрив, а не просто дражнив мене!

— Ну що, ти знайшла? — спитала Вейра.

— Знайшла. І ще трохи не попалася, — відповіла, схрещуючи руки на грудях. — Але наступного разу я подбаю, щоб не бути частиною цієї історії.

— А може, помстимося? — з хитрою усмішкою спитала Саміра. — Наприклад, зобов’яжемо кадристів тепер носити червоні мантії, бо це новий дрескод.

Що ж, можливо, помста й не найкращий варіант, але, чесно кажучи, ідея була досить спокусливою. Особливо після того, через що вони змусили мене пройти! Мене прошиб холодний піт, коли я усвідомила, що, можливо, цією витівкою дала ще один привід мене вбити. Дуже продумано, Миронько. Тьфу ти, Мирославо!