Що він приховує?

ГЛАВА 14

— Ти що, зовсім не читала ті файли? — він питливо підняв брову та посміхнувся мені, як якійсь дурнушці.

— Читала, — зліше відповіла, ніж хотіла, — але не розумію, навіщо мені знати обставини зникнення минулого письменника короля?

— Ти дурна чи як?

— Місцями. — Чесно зізналася.

— Для того, щоб знайти того, хто виконав наказ про вбивство та…

— Вбити його першим? — запропонувала я очевидний варіант.

— Ні! — інкуб дав собі по лобі. — Щоб остерігатися його!

— А… ну якщо так.

— Ти що, засмучена тим, що ми не будемо вбивати?

— Трішки, — я сховала посмішку за фужером, а лорд Рантарін розсміявся вголос.

Я не настільки вірю людям та нелюдям, щоб необачно ворушити цю справу. Розумію, що якщо ми її вирішимо, то мені однозначно стане легше, я буду знати, хто мій асасін. Але якщо про це дізнається король…

— Є ще інший варіант, — інкуб тикнув у мене пальцем. — Просто напиши гарні мемуари, та й усе.

— Пф… Легше сказати, ніж зробити. Я і так намагаюся як можу, але ти думаєш, це так легко? Тим паче, навіть якщо я вдало їх закінчу, думаєш, у Його Величності не з'явиться бажання вбити мене? Через те, що такий чудово написаний мемуар може бути лише у нього, а отже, я не зможу більше ні для кого писати. А щоб це точно забезпечити, доведеться мене вбити. Також, давай не виключати варіант про…

— Стій! — він схопився за голову. — Це вже занадто, не потрібно озвучувати мені весь хід твоїх думок, а то я точно збожеволію…

Цей інкуб уже здався, а я живу з таким вихором думок все життя! Це він ще не знає, що коли я говорила тільки що, то фільтрувала потік, а то б він точно…

— Чого смієшся? — Думаю про те, як би ти вмер, якби дійсно почув мої думки. Спочатку ти почав би закривати вуха та падати на коліна, мотиляючи головою та розхитуючись у боки. З вух почала б текти кров… Так, досить, навіть мені вже лячно від того, що я можу вигадати.

— Та так, думки, — я зібрала волю в кулак та знову перевела тему, — тож, що ти пропонуєш для вирішення справи?

— Не знаю, — він розвів руками. — Я не слідчий, гадав, може ти щось знаєш.

— Я? Ти не забув, що я зовсім не тутешня? — я, звісно, вивчала право у своєму світі, але реальні справи ніколи не вирішувала.

— Хм… — він задумливо почухав підборіддя. — Можливо, тоді нам необхідно знайти когось з досвідом у цій справі? Але кого?

— В мене є одна ідея, але для цього необхідно підключити Саміру.

— Ні! — різко відповів інкуб. А чому така категорична відповідь? Я чогось не знаю?

Я здивовано подивилася на нього. Саміра була єдиною, кому ми здається обидва довіряли. Але що мене ще більше насторожило — це його вираз обличчя. Лорд Рантарін раптом зблід, і в його очах промайнув страх, якого я досі ніколи не бачила. Стоп, чи мені це здалось?

— Чому ні? — обережно спитала я, намагаючись не видати своєї цікавості. — У тебе з нею якісь проблеми?

Інкуб відвернувся, наче не бажав, щоб я побачила, як змінилися його очі. Але він швидко повернув звичний саркастичний тон:

— Можливо, я просто хочу вберегти нас від чергових проблем. Ця відьма як магніт для них.

 —Угу. — я зробила вигляд що повірила йому, правду я ще встигну дізнатися. — Все одно я не згодна.  Саміра нам допоможе, а її батько працює слідчим у місцевій дільниці. Його підтримка у цій справі нам може знадобитися.

—Ми не будемо вплутувати у це відьму й крапка. Я, як твій "хозяїн", забороняє тобі говорити з нею щодо цієї справи.

— Але ж.

— Цить! Я все сказав! — він устало потір перенісся та не дивлячись на мене почав говорити.— В мене є декілька знайомих, які можуть допомогти  у цій справі. Пропоную зустрітися у тебе за декілька днів. Випиши обставини справи та що передувало вбивству Рента, я спробую дізнатися трохи більше та вже тоді почнемо намагатися розплутати цю справу. Зрозуміла?

Я не відповіла. Була занадто розчарована тим що не зможу обговрити це з нею. Я чисто фізично не зможу порушити заборону на розмову з нею, щодо цієї справи. Контракт який ми вклали, не дозволить цього зробити.

—Годі на мене дутися. Мені це теж не подобається, але іншого варіанту ми зараз не маємо. 

—Звісно.-вичавивши це  себе, я піднялась з диванчика.— Побачимось за декілька днів. Я зроблю все що ти сказав.

—Сподіваюсь до того часу ти збагнеш чому я так зробив.— він тяжко видихнув та піднявся щоб провести мене.

—Не варто, зараз не хочу тебе бачити.— інкуб кивнув та прочинивши двері з вітальні, пропустив мене на вихід. Він точно щось приховує, здається мені необхідно буде розглядати справу не тільки Рента Бродбента, але й відкрити власну, яка стосується лорда Рантаріна.

Виходячи на холодне повітря, я глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтись. Лорд Рантарін вмів гратися з моїми нервами, але сьогодні його поведінка збентежила мене більше, ніж зазвичай. Його погляд, той раптовий страх... Що саме Саміра могла зробити настільки небезпечного?

В голові закрутився вихор питань, які залишались без відповіді. Я твердо вирішила, що не відступлю, хоч як би він не обмежував мене своїми "заборонами". І якщо інкуб приховує щось серйозне, я маю про це дізнатися.

Коли я опинилась у своїй невеликій квартирці, захаращеній старими записами, книгами і нотатками, та парою пляшечок алкоголю. Присіла за стіл, та нервово почила розбирати паери, щоб найти чисті аркуші. Але думки раз по раз верталися до Саміри. Якби лорд Рантарін дійсно хотів допомогти мені, він би дозволив залучити її та її батька до розслідування.