ГЛАВА 4. Чари

— Лорде Ноксе, — ледь стримуючи жах, пошепки звернулась до вампіра, який стояв недалеко.

Він здивовано дивився на мене, як і всі учасники зустрічі, що, мабуть, не знали про мою присутність. Перевела погляд на чоловіка, що так мене налякав, і побачила його очі. Посмішка миттю зникла з його обличчя: він зблід і блискавично швидко злетів під стіл.

— Якого дідька? — пролунав вигук звідти. — Дівчина в порядку?  

Я схилила голову на стіл, намагаючись уповільнити дихання. Інкуб. Вперше побачила його обличчя, тому й не впізнала. Чорт. Що ж, його чари — це правда, але роздягатися я не маю наміру. Тільки розстібну перші ґудзики сорочки: тут дуже спекотно стало.

— Так, — до мене підійшов вампір, — все нормально?  

Заперечливо похитала головою та задихала трохи важче. Ні. Мені тут точно не можна залишатися.  

— Де балкон? — я підвела голову, намагаючись не дивитися в їхній бік.

— Сюди. — схопивши мене за лікоть, він відхилив важку штору і,  відкривши двері балкону, виштовхнув назовні.  

Морозне повітря одразу скувало мене. Обхопивши себе за плечі, я підійшла ближче до поручнів: вдих — видих, вдих — видих. Не знаю, скільки так простояла, але вже від морозу моє тіло і щоки неприємно поколювали, а сніг обліпив мене всю. Нажаль, треба повертатися. Робота є робота, книга сама себе не напише. Якщо не я —  це зробить хтось інший через мою раптову смерть.

Тихенько зачинивши балкон, увійшла всередину, але не поспішала виходити зі своєї схованки з-за штори.

— Пані письменнице, довго там стоятимете? — голос Його Величності звучав трохи розратовано.

— Прошу вибачити мене, — я вийшла і, не підводячи голови, попрямувала до свого столу. Як раптом вампір схопив мене за руку.  

— Цей службовець постійно працюватиме з Його Величністю, — почав він, не відпускаючи мою долоню (чорт, боляче ж стиснув), — тому прошу бути обережнішими.  

— І Ви будьте обачним, — прошепотіла я, висмикнувши свою кінцівку з його лап, і почала розтирати зап’ястя.  

Підвела голову і поглядом відшукала інкуба: його обличчя вже було прикрите вуаллю.

— Вибачте, будь ласка, — це було щиро, я намагалася дивитися в його приховані очі.

— Все нормально, — його голос звучав досить весело, — це Ви вибачте, я повинен був відчути Вас, але надто розслабився.  

Я ледве посміхнулася і вже готова була йти, як почав говорити король.

— Пані письменниця поговорить з усіма вами окремо, щоб краще написати книгу. Отже, прошу сприяти та відповідати на всі її питання, — він повернувся до мене і підморгнув. — Я вигадав чудовий план.

— Безперечно, Ваша Величносте, — я вклонилася й повернулась за стіл.  

Дідь... Хоча… все могло бути гіршим. Я ж могла почати привселюдно роздягатися, а потім до мене підійшов би лорд із північної країни і… Так, треба зупинитися. Закривши обличчя руками, намагалася дихати рівномірно, але чорт, такий гарний сюжет!   

Взявши ручку і свій блокнот, почала швидко записувати все, про що думала щойно, і трохи заспокоїлася. Натхнення я знайду на цих зустрічах — це точно, але не факт, що саме для книги короля.

Вони щось обговорювали про постачання чогось кудись. Зустріч затяглася, як мені здається, і я почала перекладати тексти, які мені видали раніше. Як раптом чиясь тінь загородила мені світло від люстри. Я підвела очі і побачила чорну вуаль. Збори закінчилися?

— Вибачте ще раз, що так вийшло, — мені здалося, що він усміхнувся.  

— Це я мушу вибачатися, — намагаючись підвестися, трохи запнулася і знову впала на стілець. Добре, що не на підлогу цього разу.

— Обіцяю старанно й сумлінно з Вами співпрацювати, — спробував він спародіювати голос лорда Нокса.

— Дякую, — я засміялася, але посмішка зникла з мого обличчя, коли той самий лорд почав наближатися.

— Його Величність хоче бачити Ваші нотатки, — він простягнув руку до мого блокнота.  

Реакція була миттєвою: не подумавши про наслідки, я вдарила його по руці. Але коли інкуб зробив те саме — моє здивування втратило будь-які межі.

— Це що таке? — вампір розлючено дивився на нас.

— Це не ті чернетки, — я міцно тримала папери, — там просто нариси для перекладу документів.

— Пф, — інкуб стояв і явно стримував сміх. Він щось знає? Я підозріло зиркнула на нього, але швидко перевела погляд на лорда Нокса.

— Взагалі-то, може краще показати вже готовий розділ, ніж нотатки? Просто там буде важко щось зрозуміти.  

Він невдоволено скривився і, вихопивши папери, почав вчитуватися. Але коли його брови зійшлися на переніссі, зрозуміла, що там щось не так.

— Якою мовою ти їх писала?

З жахом глянула на нього та заклякла. Чорт, сама не знаю. Просто писала, не замислюючись. Письмо — так само, як і говоріння  — для мене відбувається моєю мовою. Я їх не розрізняю.

— Це ж і так зрозуміло, — подивилась на папери: вони ж усі українською для мене! Думала, що пишу тутешньою універсальною мовою, але виявляється це не так?