ГЛАВА 5
— Лорд Нокс, — я жалібно пропищала, дивлячись на вампіра, який стояв недалеко. Він здивовано подивився на мене, як і всі присутні, які, мабуть, не знали про мою присутність. Я з жахом подивилася на того самого чоловіка і побачила такий самий погляд у відповідь. Посмішка блискавично покинула його обличчя — він зблід і, як куля, злетів під стіл.
— Якого дідька? — пролунав вигук звідти. — Дівчина в порядку?
Я впустила голову на стіл, намагаючись віддихатися. Інкуб. Я вперше побачила його обличчя, тому й не впізнала. Чорт. Що ж, його чари — це правда, але роздягатися я не маю наміру. Тільки розстебну перші ґудзики сорочки. Тут стало дуже жарко.
— Так, — до мене підійшов вампір, — все нормально?
Я заперечливо похитала головою. Ні. Мені явно тут не можна залишатися.
— Де балкон? — Я підняла голову від столу, намагаючись не дивитися в їхній бік.
— Сюди. — Він стиснув мене за лікоть і, відкривши важку фіранку, виштовхнув мене назовні.
Морозне повітря одразу скувало мене. Я обхопила себе за плечі, підійшла ближче до поручнів. Вдих і видих. Щоки, як і все тіло, стало неприємно поколювати, а сніг уже обліпив мене всю, коли я вирішила увійти назад. Робота є робота, книга сама себе не напише. А якщо й напише, то значить, це зробить хтось інший через мою раптову смерть. Прочинивши балкон, я увійшла всередину, але не поспішала виходити з-за фіранки.
— Пані письменниця, довго там стоятимете? — голос Його Величності вже починав дратувати.
— Прошу вибачення, — я вийшла і, не підводячи голови, попрямувала до свого столу, коли мене за руку схопив вампір.
— Ця службовець буде працювати весь час з Його Величністю, — почав він, не відпускаючи моєї кисті, чорт, боляче ж стиснув. — Тому прошу бути акуратнішою.
— І ви будьте обережніші, — прошепотіла я, висмикнувши свою кінцівку з його лап, і почала розтирати зап'ястя.
Я підвела голову і поглядом швидко відшукала інкуба, якому довелося вдягнути вуаль назад.
— Вибачте, будь ласка, — це було щиро, я намагалася дивитися в його приховані очі.
— Все нормально, — він відмахнувся, ну хоч голос його був веселим, — це ви вибачте, я повинен був відчути вас, але надто розслабився.
Я трохи посміхнулася і вже готова була йти, коли почав говорити король.
— Ах так, вона поговорить з усіма вами окремо, щоб краще написати книгу. Отже, прошу сприяти та відповідати на всі її питання. — Він повернувся до мене і підморгнув. — Я придумав чудовий план.
— Безперечно, Ваша Величність, — я вклонилася і сіла назад за стіл.
Жоп... Хоча все могло бути гіршим. Я могла почати роздягатися, а вони дивитися, а потім до мене підійшов би лорд із північної країни і… Треба зупинитися. Я закрила обличчя руками і намагалася дихати рівномірно, але чорт, такий добрий сюжет!
Взявши ручку і свій блокнот, почала записувати все, про що думала щойно, і трохи заспокоїлася. Натхнення я знайду на цих зустрічах, але не факт, що для книги короля. Вони щось обговорювали про постачання чогось кудись. Зустріч затяглася, як мені здається, і я почала перекладати тексти, які мені видали раніше. Але чиясь тінь загородила мені світло від люстри. Я підвела очі і побачила чорну вуаль. Збори закінчилися?
— Вибачте, що так вийшло, ще раз. — За його голосом здається, що він усміхнувся.
— Це мені треба вибачатися. — Я спробувала встати, але трохи запнулася і знову впала на стілець, добре, що не на підлогу.
— Натомість буду намагатися співпрацювати, — спробував він спародіювати голос лорда Нокса.
— Дякую, — я трохи засміялася, але посмішка сповзла з мого обличчя, коли той самий лорд почав наближатися.
— Його Величність хоче бачити, що ви записали, — він простягнув руку до мого блокнота.
Швидше зреагувавши, ніж подумавши, я вдарила його по кисті, і яке було моє здивування, коли інкуб зробив те саме.
— Що таке? — Вампір розлютився і, відтрусивши руку від наших, подивився на нас.
— Чернетки не ті, — я дістала з паперів, що перекладала, дещо з нотатками для книги, — там просто нариси для перекладу документів.
— Пф, — інкуб стояв і явно стримував сміх. Він щось знає? Я підозріло подивилася на нього, але швидко перевела погляд на лорда Нокса.
— Взагалі-то, може краще показати вже готову чернетку, ніж замітки? Просто там буде важко щось зрозуміти.
Він невдоволено скривився і, вихопивши папери, почав вчитуватися. Але коли його брови зійшлися на переніссі, я зрозуміла, що там щось не так.
— Якою мовою ти їх писала? — я з жахом глянула на нього. Чорт, я не знаю. Просто писала, не замислюючись, письмо так само, як говоріння для мене все відбувається моєю мовою. Я їх не розрізняю.
— Це ж і так зрозуміло. — Я взяла папери і стала тупо дивитися на них, але вони ж усі українською для мене! Думала, що пишу на тутешньому універсальному, але виявляється це не так?
— Це суміран, моя мова. — Інкуб вчитався в рядки. — Ви його знаєте? Звідки?
— Звісно, що так. — Я знизала плечима і почала швидко збирати документи. Здається, дуже задумалася про інкуба, що на підкірці за умовчанням встановила його мову. Як важко, я ще не до кінця розібралася в цьому всьому.
— Я перепишу на універсальний і принесу так швидко, як тільки зможу. — Я вихопила з рук папери і швидким кроком пішла на вихід. Головне, не йдіть за мною, не йдіть, не йдіть.
— Пані письменниця! — біса, — у мене ще одне зібрання з міністрами, куди ви зібралися?
— Каву випити, — я зупинилася у дверях і розвернулася, — а то голова з незвички болить.
— Через сорок хвилин, — сказав вампір, так само дивлячись на мене з підозрою.
— Ага, — вискочивши в коридор і озирнувшись на
всі боки, я дала драпака. Чорт, я не хотіла так швидко палитися! Я говорила, що знаю тільки універсальну, єхейську, полуаронську і дуалістичну, але якщо вони дізнаються, що я знаю всі мови, мене точно запідозрять у чомусь. Забувши знову про пальто, побігла до кафетерію в робочий корпус. Саміра має бути там, може, вона допоможе?
Зайшовши туди і побачивши розсадку кадристок та перекладачок, зрозуміла страшне — вони будуть тут.
— Миро! — Саміра помахала мені рукою, і переді мною звично матеріалізувався світлячок. Я швидко проштовхувалася крізь натовп, а коли сіла за столик з купою людей, нарешті видихнула. Сумніваюся, що мене тут помітять.
— Все гаразд? — Вона зацікавлено зиркнула на мене. — Ти ніби привида побачила.
— Та краще б його, — я сьорбнула її гарячої кави і попекла язик.
— Чохт! — Швидко видихнувши і висунувши язика, підняла голову на вхід до їдальні — там входили ВОНИ. Всі почали томно зітхати, а я трохи згорбилася, щоб не виділятися з натовпу. Побачивши на столі кухоль води, взяла, щоб попити, але тільки сьорбнула, як тут же закашлялася. Стояла вода! Це, мабуть, склянка Морени була, ох вже ці русалки.
— Та що з тобою? — Саміра з усієї сили гримнула мене по спині, і я, не очікуючи цього, гучно приклалася чолом об стіл.
— Уї… — Я схопилася за голову. Дзвін стояв оглушливий, бо на столі було багато кухлів із ложками в них. "Н"-непомітність та недолугість. Це про мене.
— Пробач, — відьма почала потирати місце мого забитого місця. — Я не хотіла.
— З вами каші не звариш, — я цього разу акуратно встала з-за столу і понад стінкою попрямувала на вихід.
Збори з міністрами, так, ага, я вже біжу. Повернувшись до зали для аудієнцій, я спочатку не зрозуміла, а потім збагнула, що мене пропустили, навіть не питаючи перепустки. Здається, про моє "особливе" становище вже знали всі. Мені здається, або починаючи ще з кафітерію мене хтось переслідує?
#150 в Фентезі
#29 в Різне
#22 в Гумор
пристрасть сильні емоції та небезпека, потрапляка, війни з кадристками
Відредаговано: 19.11.2024