Літаючий замок

У ніздрі вдаряє п’янкий запах озону, а спекотне сонце, не дивлячись на наближення вечора, сліпить навіть через лінзи захисних окулярів. Легко зав’язаний хвіст розв’язався ще кілька хвилин назад і тепер Джина краєм ока спостерігала, як вітер розвиває її пряме чорне волосся, викликаючи схожість із крилами ворона. Сяючі шпилі висоток залишилися далеко внизу, але вона, тримаючись в повітрі на невеличкому скейті-летючці, піднімалася все вище, наче бажаючи зазирнути за горизонт. Датичк скейту вкотре жалібно запищав, сповіщаючи, що ліміт дозволеної висоти польотів давно досягнено, але Джина не зупинилася, направляючи літаючу дошку вище, назустріч рідким хмаркам.

Вітер свистів у вухах, заглушуючи всі інші звуки, тому вона не одразу почула дивний, зовсім не характерний для цього місця гул. Джина завертіла головою, намагаючись розгледіти джерело шуму і пірнула поміж хмар. Гул поступово наближався і коли нарешті стало можливо роздивитись, що саме його видавало, дівчина подумала, що фіксатори на скейтах-летючках встановлені не просто так, бо від несподіванки вона стратила рівновагу і якби не вони, то точно б впала. Повз неї у променях повільно заходячого сонця плив гігантський замок. Він був настільки близько, що вона навіть змогла розгледіти обличчя часових на стіні.

«Так от чому вони забороняють нам літати вище встановленої норми!, – раптово подумала вона. – Вони хочуть, щоб всі думали, що Літаючий Замок це дурна дитяча казка!»