Нічні стежки

Зоя ледь розв’язалася й понеслася нічною стежкою. Хоч би він не прийшов! Повний місяць висвітлював ліс, тіні дерев витягувалися у довгі, моторошні форми. Раптом тіло Зої почало викручувати, м’язи напружилися, кістки скрипнули. За кілька хвилин на стежці стояла вовчиця — її шерсть виблискувала під місячним світлом, очі палали зеленим сяйвом, а ніздрі уловлювали кожен запах у лісі.
Вона відчула кілька енергетик: один був знайомий, інші — чужі. Ловець перевертнів, відьми та чаклуни. Судячи з аури двох інших, це відьма й відьмак. Серце Зої калатало, вона відчула страх, змішаний із гострим відчуттям сили, що вирувала у її новому тілі.
Раптом Ловець помітив її й кинувся вперед, магічна сітка вибухнула перед вовчицею. Зоя спробувала відскочити, та струм пройшов тілом, і серце завмерло на мить. Вона рвалася лісом, відчуваючи кожну гілку, що дряпала шерсть і лапи.
Раптом Ловець відлетів убік, а сітка почала розплавлятися. Зоя підняла погляд — відьмак стояв неподалік. Його очі, сповнені спокою та рішучості, зустріли її. Що?! Чому він допоміг, якщо чаклуни й перевертні — одвічні вороги?

Вона тікала далі, відчуваючи його пильний погляд.
— Леве, побігли, чого стоїш?! — пролунав дівочий голос.
— Зараз, біжу, Любо! — відгукнувся Лев.
Зоя тихо сховалася у хатині покійної лісничихи. Тут їй уже нічого не загрожувало. Повітря всередині пахло пилом і старим деревом, а серце поступово заспокоїлося.

Тієї ж ночі Лев разом із сестрою Любою пішли у ліс. Лев мав показати їй нічне чаклунське життя — її перше справжнє зібрання. Любі тільки виповнилося 18 років, і її сила проявлялася через жар, що вирував у руках і серці. Ліс був сповнений світла, що переливалося магічними хвилями, коли вони наближалися до хати.
— О, вітаю новеньку, — промовила одна з відьом і провела Любу в центр захисного кола. Люба відчула тепло магії під ногами й мерехтливе світло, що огортало її.
— Леве, сьогодні твоя черга патрулювати. Ловець цієї ночі може активно діяти, — сказав головний чаклун Федір, серйозно поглянувши на Лева.
— Я піду з тобою, — сказала Люба.
— Ні, це небезпечно, краще будь тут.
— Я ж маю повністю пізнати чаклунське життя.
— Але не сьогодні, ти ще не готова.
— Я піду з тобою!
— Ні, ти будеш тут.
Усі спостерігали за сваркою, але ніхто не втручався. Серце Люби калатало, змішане з азартом і страхом, а Лев стояв напружений, відчуваючи відповідальність за сестру.
Коли всі відволіклися на власні справи, Люба тихо взяла магічний слід і пішла за братом, залишаючись непоміченою.
Лев спокійно крокував стежкою, відчуваючи потужну енергетику Ловця. Раптом Лев застосував крижану силу — холодний подих розрізав ніч, і Ловець відлетів убік. Потім Лев витягнув із сумки емсвіль — маленькі металеві ножиці з тонкими лезами, що мерехтіли блакитним світлом, немов живі. Він кинув їх на сітку, і та розплавилася, залишаючи Любу на безпечній відстані.
Лев кинув на сестру швидкий погляд — вона відчула його увагу.
— Леве! — крикнула Люба.
— Любо, що ти робиш?! — суворо, але з нотками страху відповів Лев.
— Я повноправна відьма й можу себе захистити, — сказала Люба і зайшла в хату. Двері тихо зачинилися за нею.
Лев стояв на порозі, відчуваючи магію в хатині, і знав: хоча небезпека минула мить, ніч тільки почалася.