Глава 13

Валерія була у захваті. Справа, яка їй була доручена, була дуже відповідальною, вони разом з Любомиром готувала журналістське розслідування, тому закінчили пізно, набагато пізніше за офіційне закінчення робочого дня, і на той час на вулиці вже стемніло. Вона попрощалася з тимчасовим шефом та його помічницею.

- Хочеш, підвезу до гуртожитку ? - Запитала Ліза. — Моє таксі має скоро під'їхати.

Лєра похитала головою.

- Дякую, ні. Я, мабуть, трохи пройдусь.

Вечір видався приємним, безхмарним і свіжим.

Пащинська знизала плечима.

- Як знаєш. Не забудь — у мене вдома сьогодні о десятій.

Лєра кивнула головою.

***

«Нісенітниця». Це було одне з улюблених слів Кеті. Вечірка у Пащинської? Повна нісенітниця! Вечірка була найнадійнішим засобом змусити її кров текти швидше. Печерська оглянула забиту народом кімнату. Багато тут були з студентського комітету, та й ще хороша вибірка з університету. Кеті була рада, що переконала Лізу влаштувати вечірку.

Обстановка в універі була надто напруженою — іспити середини семестру вже на носі — загалом усім треба було розслабитися. Ліза спершу вагалася і зводила її безглуздими дріб'язковими тривогами, і, зрештою, вона заявила:

— Довір це мені!

***

Ліза, що повернулася додому, виявила, що її будинок нагадує більше нічний клуб чим власну оселю. Там навіть був бармен. 

— Тільки не психуй, гаразд? - сказала Кеті, помахавши долонею перед її обличчям.

- Що за фігня?! — обурилася Ліза.

— Хіба я не геній? Всі цінні речі я закрила в одній з кімнат. Так тобі не доведеться хвилюватися, як би чогось не зламали чи не сперли, — запевнила подругу Кеті. — До речі, де ти була? Ти спізнилася!

Ліза з жахом похитала головою. Вона спробувала уявити, що тут буде на ранок. Вона з подивом витріщилася на Кеті, потім махнула рукою, змирившись з долею, і побігла до себе в кімнату переодягатися.

- Ласкаво просимо! - крикнула Кеті.

З музичного центру з об'ємним звуком мчав свіженький ремікс.

Кеті посміхнулась у темряві. Вона облизала губи, що яскраво блищали. Її кавалер іноземець був десь тут.

- Мартіні? - Запропонував бармен.

Чудовий напій. Печерська посміхнулася і осушила келих, поки спантеличений бармен дивився на неї, нічого не розуміючи.

— Що, спрага замучила? — поцікавився хтось за її спиною .

Печерська обернулася.

На неї дивився Артем Бойко.

- А тобі що до того? - Огризнулася вона.

Він лише знизав плечима.

Кеті оцінювально оглянула його. ЇЇ дратувало, що Бойко взагалі не реагував на неї, як на дівчину. Яке нахабство. Просто блюзнірство! Вона глянула на хлопця та посміхнулася. У неї виникла ідея.

Якщо вона спокусить Бойка, то Ліза отримає за заслугами за те, що продовжувала з ним зустрічатися після того, як їй заборонили це робити. Не те щоб їй хоч скільки подобався Артем, просто їй було нудно. Вона кокетливо опустила вії.

— Чи допоможеш мені з однією справою? — спитала Кеті, захоплюючи хлопця геть від компанії.

У напівтемряві вона виглядала як безпорадна красуня, і Артем, навіть не встигнувши замислитися, машинально пішов за нею, все далі і далі в темряву.

***

Валерія прийшла до будинку Лізи, але вагалася, і всерйоз думала, чи не вирушити додому, але як раз в цей момент перед дверима з'явилася Пащинська.

Ліза взяла її під руку і вони пройшли в головну кімнату, де хлопці  купкувались біля бару, сиділи, розвалившись, на диванах або танцювали, притискаючись один до одного біля вікон.

- Вибач будь ласка. Це все Кеті. Я їй розповіла, що в мене вільний будинок і я хочу влаштувати невеликий міжсобойчик, а вона закотила вечірку.

Лєра засміялася. Вона озирнулася на всі боки.

Ліза зітхнула.

 — Ходімо, я тобі покажу решту дому.

— Я з радістю, але спершу мені треба щось зробити.

Ліза підняла брову.

- І що ж?

— Знайти декого.

Їй треба було знайти Ярового. Вони практично не розмовляли з того самого вечора, з університетської вечірки.

— Ви не бачили Ярового? — питала вона в усіх зустрічних.

Їй відповідали, що він щойно вийшов, або що він  щойно прибув. Здавалося, що він усюди й ніде.

Зрештою, вона все ж таки відшукала його в порожній спальні. Він тихенько щось співав собі під ніс. Там вирувала вечірка століття, але Яровий віддав перевагу їй усамітнення.

- Лєра? — спитав він, не підводячи голови.

— Можливо нам пора поговорити, — сказала дівчина, обережно закриваючи за собою двері.

Тепер, коли вона нарешті знайшла його, всі стримувані почуття вирвалися назовні.

Джек насупився. Він увів її в обійми.

— Можливо ти права. Я хочу щось сказати. Дещо важливе.

Лєра кивнула головою.

— Так, мене тягне до тебе, — тихо промовив юнак. — Але все дуже складно.