Глава 12

Студентський комітет міста. Посеред зали за великим круглим столом сиділи нові члени комітету, які відчували, судячи з їхнього вигляду, поперемінно то нудьгу, то страх, то невпевненість, то гордість. Кеті знала не про всіх новачків, деякі були з інших університетів. Старші члени  комітету сиділи за партами або стояли, притулившись до підвіконь або схрестивши руки на грудях, і мовчки спостерігали за подіями. Кеті відразу помітила, що цього  разу Яровий все ж таки вирішив потішити їх своєю присутністю.

Отже, комітет випускників, що колись заснував студентський, вирішили все ж таки запросити Валерію Лучинську. Так, вона була однією з найкращих студенток, і походила, як і всі присутні з впливової сім’ї, що була однією з засновників цього комітету, але все ж вони втратили свій вплив, ну навіщо. І Женя відразу також тут як тут. 

Вперед виступила голова студентського комітету Юлія Потоцька, і вона ж — незмінна героїня всіх колонок про світське життя міста.

— Ласкаво просимо на перші цього року збори студентського комітету, — промовила вона, люб'язно посміхнувшись. — Ваша присутність — це велика честь для нас.

Кеті відволіклася, пропускаючи повз вуха чергову лекцію про громадянський обов'язок і про те, що становище зобов'язує, з перерахуванням безлічі послуг, які комітет надає студентам та містянам.

Валерія ж, в свою чергу, спостерігала за тим, що відбувається. Усі її здогади та припущення про те, на що вона підписується, виявилися вірними. Треба звідси тікати. Валерія відсунула крісло і зовсім зібралася вийти геть.

Студентський комітет — просто збіговисько снобів. Отже, вони не просто верхівка світського суспільства міста. Вони не просто діти із багатих сімей. З їх слів, вони найвпливовіші діти із вчених і багатих сімей міста. І їй явно тут не місце. Але вона завагалася і сіла назад. Це здавалося надто грубим і, можливо, суперечило доровому глузду.

Впродовж години їм розповідали про власну винятковість та вплив. Щопонеділка вони більше дізнаватимуться про свою історію і почнуть виконувати свої суспільні обов’язки.

Ще одна з цілей зустрічей – допомога  у виборі мети на майбутнє для збереження того ж впливу.

Але Валерія, як і раніше, здавалося все це божевіллям. Коли збори розпустили, кілька новачків, збившись у групу, почали ставити старшим членам комітету ще якісь питання. Валерія швидко вийшла із зали. Вона не помітила, що за нею хтось пішов.

Він постав перед нею без попередження.

- Привіт! — посміхнувшись, промовив Яровий.

- Блін, навіщо ти це робиш?! - Не стрималася Валерія.

Євген знизав плечима.

- Що саме? Вітаю тебе у нашому клубі. .

— Щиро тобі вдячна, — кинула Валерія, відсунувши його з дороги.

- Лєра, почекай!

— На що мені чекати?

— Тут все не так зарозуміло, як здається. Ми дійсно намагаємося робити гарні справи.

- І що?

— Я тебе розумію, але сподіваюсь, що ти зможеш освоїтися.

Валерія похитала головою. Ні. Вона не збирається на це купуватись. Вона живе у реальному світі, і їй це просто не цікаво.

- Навіщо?

- А раптом тобі сподобається? Живемо ми один раз. Треба хоча б користуватись можливостями. Виявиться не твоїм - підеш.

- Я подумаю.

І Валерія, опустивши голову, вирішила все ж таки втекти звідти.

В голові фактично відбувалася буря. Просто збожеволіти можна, як найкращий друг може тебе вразити, щоб заподіяти біль. Артем знав, куди вколоти. Сноб, скаже також! А сам із його машинами та святкуванням дня народження в найдорожчому ресторані? Чи йому прикро, що він не популярний?

Після зборів комітету Лєра почувала себе вибитою з колії, всі її звичні переконання похитнулися.

Вона почувала себе вразливішою, ніж завжди, особливо після того, як Артем перестав з нею розмовляти. Вони ще ніколи ні з чого не сварилися і взагалі жартували, що вони — дві половинки однієї людини. Їм подобалося одне й те саме і не подобалося одне й те саме. Але тепер, коли Валерія перевела Ярового з розділу "фігово" до розділу "кльово", не заручившись його схваленням, він з нею порвав.

Залишок тижня пройшов без інцидентів. Бабуся, як зазвичай восени, поїхала пожити на дачу, Бойко, як і раніше, відмовлявся визнавати існування Лєри, і з Яровим їй так і не вдалося ще раз поговорити. Але на даний момент Валерія була настільки зайнята проблемами реального світу - лекціями, семінарами, здаванням курсової, що їй було не до розборок з усім цим.

***

Того вечора, коли Лєра повернулася в гуртожиток, в неї відбулася цікава телефонна розмова з її куратором.

— Ти будеш новою стажеркою «МедіаГруп»! Я впевнений - Захлинаючись від захоплення, мовив Микола Андрійович. — Сходи на співбесіду, я домовився! Я показав їм твою курсову!

- Ну гаразд, нехай, - сказала Лєра, трохи приголомшена буйством його емоцій.

Оскільки Лєра була зобов’язана проходити практику в цьому семестрі, то не змогла придумати поважних причин відмовити куратору, в тому, що він нав’язував їй місця її проходження (хто вона така, щоб говорити «ні» «МедіаГруп»?). Наступного ранку вона вирушила до центру на співбесіду. Офіс фірми розташовувався в центрі, у величезній, розміром з квартал, будівлі, де раніше розміщувалася друкарня.

Лучинська зайшла, погано розуміючи, на що чекати. Офіс являв собою великий відкритий простір: білі стіни, блискучі поліуретанові підлоги та вікна від підлоги до стелі. Працівники, позіхаючи, крутилися по офісу, як в мурашнику.

В одному з крісел Валерія помітила Лізу Пащинську. Микола Андрійович не згадуав, шо на співбесіді будуть ще її одногрупники. Ліза розмовляла з кимось по телефону. Вона весело помахала рукою Лєрі. Лучинська помахала їй у відповідь. Вона вмостилася в кріслі поруч.