Глава 11

У понеділок Артем зустрів Валерію холодно. Він сів у їдальні поруч із Лізою і не став займати місце для подруги. Вона помахала їм рукою, але у відповідь їй помахала лише Пащинська. Ліза з'їла свій бутерброд у бібліотеці, хліб здався їй черствим, сухим і непропеченим, і в неї швидко пропав апетит. Становище посилювалося тим, що, незважаючи на їхній суботній танець, Яровий знову поводився так, ніби нічого й не було. Він сидів зі своїми друзями, постійно тинявся поруч із Кеті і, по суті, поводився зовсім як і раніше. Наче він її й знати не знає. І це завдавало Лєрі болю.

Коли заняття закінчилися, Лєра помітила Артема біля гардеробної, він сміявся з чогось сказаного Лізою.

Тоді, після того танцю, вони втрьох — вона сама, Ліза і Артем — зайшли перекусити в “Мафію”. Але між нею та Артемом відчувалася вже достатня напруга. Вона досить добре знала Артема, щоб зрозуміти, що здійснила справжнісіньку зраду. Він чекав, що подруга піде слідом за ним, а вона натомість вирушила танцювати з Яровим, якого той терпіти не міг. Тепер він покарає її, позбавивши своєї дружби. Дружби, яка була їй потрібна, немов сонячне світло.

- Привіт, Тьом, - сказала Лєра.

Але він не відповів. Він продовжував складати книги у сумку, не дивлячись на дівчину.

- Ну буде тобі! - благала Лєра.

- Чого?

Він смикнув плечима, ніби тільки зараз помітив її присутність.

— Що означає «чого»? Ти сам знаєш, — озвалася Лєра, блиснувши очима.

У глибині душі вона розлютилася від його поведінки. Їй що, не можна ні з ким більше дружити? Що це за дружба?

— Ти мені ніколи не подзвонив за вихідні. Мені здавалося, що ми збиралися піти в кіно.

- Що правда? Щось не пригадую, щоби ми про щось домовлялися. Але знаєш, деяким властиво змінювати свої плани та не попереджати про це інших.

- Що ти маєш на увазі?

Артем знизав плечима.

- Нічого.

— Ти злишся на мене через Ярового? — сердито спитала Лєра. - Це з твого боку просто свинство!

— Він справді тобі подобається? - поцікавився Артем. — Цей качок недороблений.

- Нічого він і не недороблений! - обурилася вона.

І сама здивувалася тому, які сильні почуття раптом став навіювати їй Євген Яровий.

Олівер похмурнів.Ще зовсім недавно вони зневажали всю ту компашку - Кеті, Ярового і їх посіпак. 

Лєра, сама не знаючи чому, відчула себе винною. Невже це й справді так погано з її боку вважати Ярового хорошим?

Ну так, він був найпопулярнішим хлопцем в універі- так, вона змушена це визнати, - і так, вона звикла кривитися побачивши численних його прихильниць, які вважають, що він ходить морем, як посуху. Якщо тобі подобається Яровий – це так передбачувано! Він розумний, красивий та добре складений. Йому все вдається легко, граючи. Але якщо вона вирішила перестати ставитися до нього з огидою, це ще не означає, що вона перетворилася на безмозку типову п… . Правда ж? Лєра не могла зрозуміти, чи має рацію вона, і це її турбувало.

— Ти просто заздриш! — звинувачуючим тоном кинула вона.

Його очі розширилися. Він зблід.

- Чому?

— Не знаю, але заздриш.

Лєра у безсилому обуренні знизала плечима. Що, все завжди впирається у ревнощі? Їй подумалося, що десь у глибині душі Артему хотілося бути більше схожим на нього. Хотілося, щоби ним захоплювалися. Як Яровим.

- Так-так, звичайно, - уїдливо відповів Артем.

- Тьома, ну не треба так. Будь ласка! Я справді дуже хочу поговорити з тобою, але мені треба терміново йти на збори студентського  комітету, і я…

— Ти входиш до комітету? — перепитав Артем, ніби не вірячи своїм вухам. - Ти?!

Він мав такий вигляд, ніби він у житті не чув нічого більш безглуздого.

Це що так дивно? Лєра почервоніла. Може, сама вона і ніхто, але її сім'я завжди займала відоме становище в цьому університеті, то чого тут дивуватися?

Але як би Валерії не було неприємно це визнавати, Олівер мав рацію. Вона сама не розуміла, чому раптом їй надали таку честь, хоча, коли вона отримала цей товстий білий конверт на вихідних, Ада знову зробила її тим оцінюючим поглядом. Наче вона нею пишалася.

Лєра не розповіла про це Артему, оскільки було очевидно, що він запрошення не отримував, він ніколи не приховував би від неї таких речей. Їй раптом здалося дуже дивним, що його до комітету не запросили, адже його сімейство зараз мало значний вплив в місті.

- Угу.- сказала вона.

Обличчя Артема закам'яніло. Він знову похмурнів і похитав головою.

- І ти мені не сказала? — насилу вимовив він. — Я тепер уже й не знаю, як тебе й називати.

Він пішов геть коридором, а Лєра залишилася стояти, дивлячись йому вслід. І кожен його крок ніби символізував ту прірву, що розділяла їх тепер. Він був її найкращим другом. Людиною, якій вона довіряла, як нікому більше. Як він міг відмовитися від неї через якісь безглузді суспільні забобони? Але Лєра знала, чому він сердиться. Досі вони все робили разом. А тепер її запросили до Комітету, а його ні. У нього з’явилась дівчина, а вона незрозуміло чого ведеться на Ярового. Їхні шляхи раптово розійшлися. До чого все безглуздо! Вона сходить на засідання, бо бабусі цього хочеться, а потім кине комітет. На який він взагалі їй здався? Він їй зовсім не цікавий!