Глава 9

Замість того, щоб іти на психологію, Кеті Печерська вирішила піти на шопінг, щоб підняти собі настрій.  
Проходжуючись по бутіку, вона побачила доволі екстраваганту шовкову сукню та забрала знахідку з собою в примірювальну. Кеті глянула на себе в дзеркало. Розріз від шиї до пупка виставляв напоказ її бліду шкіру кольору слонової кістки. 
-Рerfectly! 

Кеті підвела голову. На неї дивився якийсь гарний чоловік, судячи з говору та акценту явно іноземець, погляд його був прикутий до розрізу на сукні. 

Кеті прикрилася руками і продемонструвала йому спокусливу спину.  
— Не допоможете застебнутись? 
Іноземець підійшов і підчепив пальцем смужку трусиків, граючи мереживною тканиною. Від його дотику по шкірі Кеті побігли мурашки. Він погладив Кеті по сідницях і посміхнувся їй у дзеркало. Кеті відповіла такою ж задоволеною усмішкою. На вигляд йому було за двадцять, найбільше — двадцять три. На зап'ясті у нього виблискував золотий годинник.  
— Ця сукня виглядає на вас надзвичайно, — сказав він, повільно застібаючи блискавку. 
Кеті відступила на крок, схилила голову і вивчає глянула на сукню, що ледве прикриває соски. Виразно дуже вражаюче декольте. 
— Тоді чому б нам не податися кудись? - поцікавилася Кеті. 
Очі її небезпечно блищали. Вона відчувала потік крові під його шкірою і майже відчувала на губах її чудовий, солодкий, соковитий смак. Не дивно, що вона так роздратована: з усією цією історією з Романом Щербиною в неї не було часу знайти собі нового хлопця. 

Багато хто, напевно, порадив би юній дівчині не сідати в автомобіль до незнайомця. Але Кеті, влаштовуючись зручніше на пасажирському сидінні — лише посміхалася. На ній, як і раніше, була та сама сукня. 

Чоловік увімкнув запалювання, натиснув на педаль акселератора, газонув, і  автомобіль, скрикнувши покришками, помчав центром міста. Водій хижо глянув на дівчину, закинув праву руку на спинку її сидіння і по-господарськи поклав долоню їй на плече. 

Кеті й не подумала заперечувати. Натомість вона зсунула його руку вниз, щоб той стиснув її груди крізь тонку тканину, і Кеті відчула збудження. Другою рукою він вправно вів машину, лавіруючи в потоці транспорту. 

- Так добре? — спитав він із сильним акцентом. 
- Дуже добре. 
Кеті повільно облизала губи. Цей плейбой гадки не мав, у що він вляпався. 
*** 
Після пар Ліза вирушила на цокольний поверх, щоб залишити підручники на  наступний день. У коридорі вона натрапила на Лєру. 

— Слухай, чи можна з тобою поговорити? - спитала Ліза, притулившись до стіни. 

Лєра у відповідь невизначено хмикнула. 

- Чого тобі? - поцікавилася вона, дивлячись на Лізу з настороженістю. 

— Ти ж дружиш з Артемом Бойко? 

Лєра знизала плечима. 

- Ну так. А що? 

— Ну, ти добре його знаєш? 

Лєра знову знизала плечима. Вона не дуже розуміла, про що запитує Ліза. Так, звичайно, вона добре знала Артема. Вони з Артемом були друзями з дитинства. 

- Слухай, мені треба йти, - безцеремонно заявила Лєра. 

Вона підхопила свою сумку і попрямувала геть. 

— Стривай! - вигукнула Ліза. 

Вона кинулася слідом за Лучинською, намагаючись не відставати. 

- Ну що? 

— Я просто… Я хотіла сказати… — Ліза виглядала збентеженою. — Мені дуже шкода, що в нас не склалися стосунки. Це моя провина. Може, спробуємо розпочати спочатку? Ну будь ласка. 

Лєра примружилася.  

— Я запізнююся, — рівним тоном сказала вона. 

— Ну просто… ми тут з ним днями ходили до парку, і мені здавалося, що ми чудово провели час, але я навіть не знаю… з того часу він зі мною не розмовляє, — заторохтіла Ліза. — Ти не знаєш, має дівчину? 
Вона подивилася на нервуючу Лізу і її сповнену надії посмішку. 
Подумавши, Лєра неохоче вирішила, що, можливо, Ліза таки не одна з клонів Кеті.  
— Наскільки мені відомо, він не має дівчини. І він справді згадував, що зустрів когось увечері у клубі… — пустила пробну кулю Лєра і почала спостерігати за реакцією Лізи. 
Ліза почервоніла. 
- Мені так пригадується, - додала Лєра. 
Попри здоровий глузд вона пом'якшилася. Якщо Артем покликав цю Ліза у парк, значить, вона не така вже й погана.  
- Хочеш пораду? Не хвилюйся особливо через нього. Думаю, ти йому подобаєшся, - сказала Лєра і співчутливо посміхнулася Лізі. 
- Правда?! У сенсі він що, говорив про мене? 
Лєра повела плечима. 
— Це не моя справа… — нерішуче сказала вона. 
- Що? 
— Ну, гадаю, він буде не проти, якщо ти його запросиш на побачення.  
- Дякую! 

— Та нема за що, — озвалася Лєра і помчала вгору сходами, не озирнувшись на Лізу. 

Ліза, поглинута новою ідеєю, швидко писала повідомлення Артему. 

Власна безсоромність вразила її. Ніколи раніше їй не доводилося ганятися за хлопцями. Але все колись буває вперше.