Глава 7

Ліза крадькома пробралася до виходу з останньої лекції, але все ж таки вона перехопила погляд Печерської, яка виразно підняла брову, і Ліза прошепотіла одними губами: «Вбиральня», почуваючись якось по-дурному через те, що довелося так зробити. 

«Та що вона понадилась за мною стежити?» - обурилася в глибині душі Ліза на шляху до виходу. Це дратувало. Вона обережно вислизнула через задні двері - і тут же налетіла на іншого бажаючого втекти непомітно. 

Артем Бойко. Він усміхнувся до дівчини. 

— Кудись квапишся? 

- Е-е… та ні, просто там нудно, - запинаючись, пробурмотіла Пащинська. 

Артем кивнув головою, роздумуючи над її словами. Вони, по суті, не розмовляли з вечора п'ятниці, з тієї розмови у провулку. Ліза планувала відшукати його, щоб вибачитися за те, що проігнорувала його вчора. Взагалі-то насправді їй особливо не було за що вибачатися. Зрештою, не те, щоб вони з Артемом були друзями, просто проговорили вечір. Нічого особливого. 

— Може, змиємось? - запропонував Бойко, вичікувально піднявши брови. 

Змитися з лекції. Чудова ідея!  

- Пішли, - рішуче сказав Артем і взяв її за руку. 

Він посміхнувся, і Ліза, не кажучи більше ні слова, пішла за ним через чорний хід, вниз сходами, на перший поверх. 

З кімнати, що виходить на задню сходи, з копіювальним апаратом виглянула одна зі  технічних працівників. 

— Що ви тут робите? — узявшись у боки, поцікавилася вона. 

- Тома, ну будь лапочкою, - посміхнувся Артем. 

Та похитала головою, але усміхнулася у відповідь. 

Лізі сподобалося, як по-дружньому Бойко поводиться з персоналом. Він просто чемно розмовляв, але все одно це було чудово. Кеті і компанія ставилася до обслуги з принизливою поблажливістю. 

- Тобі чим хочеться зайнятися? - Запитав він. 

Дівчина знизала плечима і вдихнула осіннє повітря, що бадьорить.  

—  Може, просто сходимо до парку? - запропонувала Ліза. 


В парку було багато народу: хтось квапливо біг повз, хтось фотографувався, хтось просто грівся на сонечку. Тут постійно панувала атмосфера як під час масових народних гулянь. 


Артем попросив дівчину зачекати, а сам побіг до каси. 

— Два квитки, будь ласка, — з невинною усмішкою промовив він. 

— Ти колись була на оглядовому колесі? - поцікавився Артем. 

Дівчина похитала головою. 

- Ні. Насправді я боюсь висоти. 

— Стій, — скомандував Артем. Він обережно торкнувся її обличчя. - Закрий очі. В мене для тебе сюрприз. 

Ліза хихикнула. 

- Навіщо? 

— Просто закрий і все, — сказав він. - Повір мені.  

Вона заплющила очі і прикрила їх долонею, Бойко взяв її за руку і повів за собою. Вона йшла, спотикаючись, їй здалося, ніби попереду якийсь лабіринт, поки той швидко вів її вперед кілька разів різко повернувши. Нарешті, навіть не розплющуючи очей, Ліза відчула, що вони в якійсь кабінці, і кудись підіймаються. Але вона глибоко вдихнула та вирішила довіритися йому. 

— Розплющ очі, — прошепотів Артем через хвилину. 

Весь центр міста був як на долоні. Виднілась головна площа та, навіть, їх університет. Все на землі здавалося таким маленьким, у Лізи трішки голова пішла кругом. Але вид був надзвичайний. 

- О Боже. 

- Ага! - сказав Артем з пустотливим блиском в очах. 


Ліза моргнула, серце її гарячково забилося від захоплення. Вона потяглася до Артема, піднявши обличчя поцілунку. Він здавався ніжним і сповненим надії і чомусь дуже вразливим через те, що не наважувався подивитися їй у вічі. 

Їхні губи зустрілися.