Глава 6

Коли заняття закінчилися, Валерія сіла на метро та попрямувала до свого гуртожитку. Більшість студентів, що навчалися на її факультеті мали або власне житло, або винаймали квартиру, хоча, насправді гуртожитки були достатньо комфортабельні, та й таргани не бігали по всім закуткам, як в більшості гуртожитків інших Вузів міста. 


Вона хотіла поговорити з Яровим про те, що він написав в записці, але не зуміла перехопити його після пари. Щоб він, який ніколи раніше не звертав на неї жодної уваги, спочатку раптом проявив таку ініціативу, а потім ще адресував цю записку? Чому раптом він сказав їй, що їх будуть допитувати? Це що, якийсь жарт? Валерія розуміла, що її не було в Клубі, і швидше за все, він просто бавиться, хоче її налякати. А навіть якщо він вважав, що вона все ж таки там була, з чого раптом він вирішив проявити таку турботу та поділитися з нею? Вони взагалі ледве знайомі. 

На своїй станціх Валерія вийшла з метро у все ще сонячний день. Вона пройшла два квартала до сірої будівлі гуртожитка. 

Гуртожиток знаходився в спальному районі міста, в оточенні радянських однотипних дев’ятиповерхівок. Тому оточуючи світ там здавався сірим і похмурим.  

Валерія присіла на лавку біля ґанку гуртожитку і зателефонувала. 

- Так-так, Ада, я знову забула зателефонувати зранку, пробач, будь ласка, - вибачилася вона.  
Все дитинство Валерія провела з Адою. Бабуся не заміняла дівчинці батьків, і навіть не можна сказати, що була особливо ласкава з онукою, але вона була поряд.  

- Сьогодні в універі були збори, в нас сталася неприємна подія, - повідомила Валерія. - Роман Щербина під впливом речовин втрапив в ДТП. Всіх батьків і опікунів будуть збирати на зборах. 

- Я знаю. З тобою все гаразд? - в голосі Ади на мить промайнули емоції — страх, тривога і навіть, можливо, занепокоєння. 

— Мене не було там, і мені вже час готуватися до завтрішніх пар, бувай. — сказала Валерія і поклала слухавку. 


Валерія боялася бабусю, івсе ж  любила її, незважаючи на те, що Ада не була схильна до сентиментальності. З виявлених хоч скільки почуттів вдалося виявити лише стриману толерантність. Бабуся її терпіла. Вона її не схвалювала, але терпіла. 


Повернувшись в кімнату гуртожитку, вона заплющила очі і витяглася на ліжку. Сонце почало пробиватися у вікно. Їй раптом стало дуже самотньо. Майнула думка — написати Артему. 

Тут її телефон пискнув. Від нього прийшло повідомлення — начебто він знав, що вона про нього подумала. 

«Я за тобою скучив, мала». 

Валерія усміхнулася. В неї все ще є справжній друг.