Глава 5

 Якщо ти — Катерина Печерська, ніхто не сприйматиме тебе як належне, і це одна з найчудовіших переваг твого становища.

Після зборів у актовому залі її та Женю відкликав у бік аспірант,науковим керівником якого був ректор, і повідомив, що той хоче їх бачити.

У ректорському кабінеті з розкішними килимами їм було сказано, що вони можуть піти із занять, не чекаючи їх завершення. Університет розуміє, наскільки важливо, щоб вони не були задіяні в офіційному розслідуванні.

Печерська була в захваті. Знову особливе ставлення! І це явна заслуга її майбутнього свекра.В батька Євгена явно було для цього достатньо впливу. Втім Женя явно не бажав користуватися своїм становищем і заявив, що якщо ніхто не проти, він вирушає на другу пару.

Просторий застелений килимами хол перед кабінетами адміністрації був порожній.Вони фактично залишились з Яровим одні, тому Кеті провела пальцями по його  шиї. Від її дотику той здригнувся.

— Що це на тебе найшло останнім часом? — роздратовано спитала вона.

— Не треба, гаразд? НЕ зараз.

Кеті звичайно розуміла, чому він такий непокірний. Але у якийсь момент все зміниться. Вони мають змінитись. І це знав, але Яровий не міг — чи не дозволяв собі — прийняти.

Батьки давно вже прийняли рішення, що вони одружаться.  У нього не залишається вибору, хотів він того чи ні, і його манера поведінки здавалася Кеті дещо образливою.

Насправді вона любила його так, що це її навіть лякало. Це кохання поглинало всю її, до останньої краплі. Проте ніколи йому про це не казала. А останнім часом він взагалі віддалився від неї. 

— Таке враження, ніби ти мене більше не любиш і не бажаєш, — з надутим виглядом сказала Кеті, піднявши густе біляве волосся і відпустивши його так, що воно ефектно впало на плечі.

На дівчині була чорна трикотажна кофточка, що під лампами денного світла здавалась прозорою. Вона знала, що крізь тонкий трикотаж Яровому видно її бюстгальтер.

Євген криво посміхнувся.

- Все можливо. А можливо я мазохіст.

Пащинська повільно повела плечима, відвернулася і прикусила губу.

Він обійняв її і привернув до себе. Вони були одного зросту — їхні очі були на одному рівні. Наче в дзеркало дивишся.

- Будь хорошою дівчинкою, - сказав Євген.

- Ти хто такий і що ти зробив із моїм нареченим? — ламаним голосом промовила вона.

Але почуватися в обіймах було приємно, і вона теж обняла його у відповідь. Ну от, так краще.

— Я боюся, — прошепотіла вона. 

 Яровий відступив на крок. 

- Я збираюся на пари. А ти куди? — спитав Євген.

— В ТРЦ, — повідомила Кеті, дістаючи сонячні окуляри. — Мені нема чого одягти.

***

Другою парою у Валерії була етика. 

Її вели одночасно для студентів двох курсів, так як предмет був вибірковий. 

Вона знайшла місце біля вікна. Мимоволі вона зауважила, що Ярового на його місці не видно і на його місце сів старшокурсник. Загалом вона з Яровим за весь семестр не обмінялися жодним словом, і тепер їй було цікаво, а чи пам'ятає він взагалі, що в п'ятницю ввечері розмовляв з нею?

Двері відчинилися. Усі підняли голови. На порозі з'явився Яровий.

 Євген  попрямував до єдиного вільного місця в кабінеті — поруч із Валерією. Вигляд у нього був стомлений і трохи пом'ятий, сорочка поло вибилася з-за пояса. Її ж ніби струмом вдарило — чуйне, дивне, але приємне відчуття. Та що, власне, змінилося? Їй уже траплялося сидіти поруч з ним раніше, і завжди він був все одно, що невидимий для неї — до теперішнього моменту. Він не дивився їй у вічі, а вона була надто налякана і сором'язлива, щоб подивитися на нього.

Лєра почала машинально малювати будь-що на полях блокнота. Це був її спосіб дистанціюватись від навколишнього світу. Вона завжди любила малювати. Анімішні дівчата і хлопчики з очима як блюдце. Дракони. Привиди. Туфлі. Сьогодні вона розсіяно малювала профіль Євгена, коли чиясь рука поклала записку поверх сторінки блокнота.

Вона злякано підвела голову, машинально прикриваючи рисунок.

Яровий кивнув із серйозним виглядом і постукав ручкою по її блокноту, привертаючи увагу до написаних ним слів.

«Зараз нас всіх потягають на предмет наркотиків. Всіх хто був в п'ятницю в Клубі.».