Глава 4

 Їх універ розташовувався в центрі міста в безпосередній близькості від метро і був побудований ще в XIX столітті. Ще з тих часів, за навчальним закладом закріпилось звання привелігійованого, для дітей знаті та багатих містян. Кожен, входячи до будівлі, ніби переносився в минуле. Над мармуровими сходами, висіли портрети всіх ректорів та проректорів університету, вони немов вітали гостей. На стелі висіли кришталеві люстри у стилі бароко. Уздовж коридорів, з величезними вікнами, ліпнинею на стелях, та інтер’єром, що зберігся ще з тих часів, розмістилися аудиторії. Перед бібліотекою висіли  світлини всіх успішних випускників. 

Валерія зустрілася з Артемом у холі біля сходинок. Вони не бачилися з вечора п'ятниці. Ніхто з них не згадував про зустріч з  Яровим перед Клубом, і той факт, що вона втекла в гуртожиток, так не зайшовши врешті-решт до Клубу, що було вельми незвичайно, оскільки вони звикли обговорювати все пережите ними похвилинно. Вранці, під час зустрічі, Артем заговорив з Валерією з навмисною холодністю. Але та не звернула на це жодної уваги: вона відразу підбігла до нього і схопилася за його руку.

- Що відбувається? — спитала вона, схилившись головою до його плеча.

Той знизав плечима.

- А я звідки знаю?

Але Лєра не відставала.

- Ти завжди все знаєш.

— Ну гаразд… тільки не кажи нікому, — пом'якшав Артем, насолоджуючись відчуттям дотику її волосся до шиї.

Сьогодні вона була особливо вродлива. Артем неспокійно озирнувся на всі боки.

— Думаю, це якось пов'язано з компанією, яка у вихідних була в Клубі.

У Валерії очі полізли на лоба.

— Щось сталося? 

— Можливо їх вечірка стала занадто галасливою, — озвався Артемз іронією. 

Минулого року з іншого універу виключили трьох студентів за протизаконну поведінку в навчальному закладі. У зв’язку з провалом на сесії, вони розгромили кабінети та порозкидали биті пивні пляшки і купу недопалків. 

- Прошу уваги! Сідайте будь ласка. Я маю повідомити вам неприємну та важливу новину. - Декан різко втягнула повітря. — З ранку до ректорату надійшло повідомлення поліції, що один з наших студентів, Роман Щербина, перебуваючи в стані алкогольного та наркотичного сп’яніння не впорався з керуванням та втрапив в серйозну ДТП. Дана подія буде розслідувати. В п’ятницю відбудуться батьківські збори, ваші батьки вже попередили про це. Тепер прошу всіх повернутись на другу пару.

— Гей, як ти? Нормально? — спитав Артем, поклавши руку на плече Лєри.

Та кивнула головою.

- Це ж охренеть можна, - Артем похитавши головою. — Я його бачив якраз у п'ятницю ввечері.

- Ти бачив його? - Здивувалася Лєра. - Де?

- У п'ятницю. В Клубі.

Лєра кивнула і не стала цікавитись далі.

Вони пройшли повз Печерську, що стояла в оточені свити.

— Ми просто дружили, я покинула Клуб раніше за нього, мені стало нудно — долинули до них слова Кеті. — Якби я знала, що він додумається сісти за кермо, я б відправила його на таксі.

Помітивши погляд Лєри, Кеті різко переключилася на неї:

— Чого дивишся?

— Нічого… я просто…

Кеті відкинула волосся назад і роздратовано пирхнула. А потім демонстративно розвернулась спиною до трійці друзів і знову повернулася до животрепетної теми, вечора п'ятниці.

Артем, проходячи мимо, гукнув одну з дівчаток, що кучкувались навколо Кеті, високу рудоволоску, і торкнувся її руки.

— Привіт.

Але Ліза взагалі ніяк на нього не відреагувала.

Валерії це здалося дивним. Звідки Артем знає Лізу? Ця руда бестія була, можна сказати, найкращою подругою Кеті. А та зневажала всіх, крім своєї суперпривілейованої компашки. 

«Вони п’ють, бавляться наркотиками і не цінують ні власного ні чужого життя", - подумала Лєра. Вона знала. Вона втратила батьків в дитинстві. Життя — набагато тендітніша річ, ніж це здається більшості людей.