Глава 1

Клуб був в безпосередній близькості до метро та в парі кварталі від низки гуртожитків успішних університетів міста. 

Пульсуюча музика виплескувалась на освітлену ліхтарями вулицю. На тротуарі, перед входом у клуб, стояла Валерія Лучинська, вісімнадцятирічна дівчина, з довгим білявим волоссям та яскраво-зеленими очима, що були ледве підфарбовані. Вона нервово заламувала руки.

— Ти справді думаєш, що мені варто туди іти? — спитала вона.

— Авжеш. — Її найкращий друг, Артем Бойко, підняв брову. - Я ручаюсь, що це життєво необхідно, для вливання в колектив.

Він засміявся.

— Подумаєш, яка несінітниця, — захитавши очі, посміхнулася Валерія.

Артем ласкаво обійняв її за плечі.

— Досить психувати! Ти надто нервуєш. Все буде топчик, ось побачиш.

— Краще б я залишилась в гуртожитку — похмуро зауважила Валерія, яка тремтіла у своїй чорній футболці, джиновій куртці, що була явно на неї великувата, довгій темній об'ємній спідниці та в білих кросівках. Вона знайшла цей одяг в одному секонді неподалік від метро . Від одягу несло характерним запахом, та й худорлява фігурка  губилася в його об'ємних складках.

Студенти в ВУЗі вважали, що вона одягається як жебрачка. І те, що вона була сором'язливою і нікому не нав'язувалася, ситуації не покращувало, бо всі думали, що вона надто високо себе ставить, вважаючи на її походження, так як її дідусь колись був його ректором і відомим науковцем.

Валерія була напрочуд красива: миле личко, бездоганний носик та ніжна молочно-біла шкіра. В її красі  була якась не реальність. Вона нагадувала порцелянову ляльку у вбранні відьми. 

Артем також був гарний собою: високий і стрункий, з гарним обличчям, теплими карими очима і копицею блискучого темного  волосся. 

Лєра з Артемом здружилися ще з дитинства, ще в часи дитячого садка. Вони навіть закінчували речення один за одного. Обидва вони були з іменитих і успішних сімей, але навіть із таким престижним походженням вони виглядали чужинцями в цьому колі золотої молоді. Артем вважав за краще книга, ніж клуб чи автоперегони, Валерія ніколи не стриглася і одягалася в секонд-хенд. А що ж тепер?

— Якось я не впевнена в цьому, — сказала Лєра.

Вона б зараз воліла повернутися до затишної кімнати, а не тремтіти на тротуарі, чекаючи, чи вийде у них проскочити фейс-контроль.

— Не будь такою песимісткою, — дорікнув їй Артем. 

Це була його ідея: залишити затишок його кімнати та кинути виклик нічному життю великого міста, і він не хотів від нього відмовлятися.

— Якщо думати, що ми увійдемо, то увійдемо. Весь секрет у впевненості, повір мені.

— Я нормально виглядаю? - Запитала Лєра.

Дівчину раптово охопили сумніви щодо її вбрання.

—Офігенно, - автоматично відповів Артем. — Просто зашибісь, — додав він.

— Ти навіть не глянув на мене.

—Я дивлюся на тебе щодня.

Саме в цей момент, Валерія побачила, як з іншого боку вулиці біля тротуару зупинилося таксі. З нього вийшов високий білявий хлопець. Євген Яровий  з їхнього факультету. Один із крутих хлопців —  і такий красень, що у неї не вистачало духу дивитися йому в очі. Хлопець перебіг вулицю, і зіштовхнувся з нею. 

— Вибач? — перепитав хлопець і насмішкувато посміхнувся.

Лєра трохи здивувалася і підняла брову.

—Я взагалі-то  туди, може пропустиш, ти стоїш на проході — пояснив Євген, показавши на  двері Клубу, з яких саме в цей момент дуже п'яна місцева поп-зірка виходила з цигаркою в зубах та в супроводженні кількох фанаток, що хихотіли.

Валерія почервоніла.

— А, ну так, вибач, будь ласка. Як я не здогадалася, -  сказала Лєра, - Взагалі-то, ми також туди. 

Цього разу Євген дружелюбно посміхнувся до неї.

—Чому?

—Що чому?

—Чому ти вибачаєшся, Валерія?  - спитав він. 

— Схоже сьогодні день не задався.