Навколо всі і ніхто

Рой і Еліот сиділи на дивані і говорили попиваючи пляшку дешевого пива з супермаркету. Через час проведений у підвалі і харчуючись фаст-фудом і водою, дешеве пиво із супермаркету здалось Еліоту значно смачнішим, ніж будь-коли.

-Я не знав, що мій батько настільки погана людина, аби знав це раніше то вже щось зробив. Хоча я намагався. – Із сумом промовив Еліот

-Я про це знав і нічого не міг вдіяти всі ці сімнадцять років.

-Я вже навіть не злюсь на нього за те що він знищив моє життя і мою справу, яку я не встиг навіть створити. Тому я допоможу вам. Може хоч тут я не буду безнадійним.

-Не мели дурниць, я не буду тебе брати у «свою команду» ти його син, і залишаєшся таким. – Фиркнув Рой.

-Я сам так вирішив, мені не треба вашого схвалення. Навіть впродовж цього місяця, ви поводились до мене по шанобливіше ніж він. Він і за людину мене не рахував, іноді здавалось що для нього мене не існує.

-Тобі є де переночувати? – Перевів тему Рой.

-Так, здається, я залишусь у мотелі.

Повертаючись зі своїми речами у мотель, Еліот, брудний і розпатланий пройшов до хостес.

-Доброї ночі, ви не скажете мій номер ще вільний? – Еліот стояв перед жіночкою яка не могла зрозуміти де вона вже бачила цього юнака, поки не згадала.

-На вас запасних ключів не запасешся. – Пробурчала вона, дістаючи ключі з шафи.

-Про що ви говорите?

-Цю оренду подовжила ваша подруга, вона питала про вас декілька тижнів тому.

-Почекайте, здається у мене ще залишились свої ключі. – Еліот став шукати ключі і знайшов їх у кармані своєї куртки.

-Тоді розпишіться і можете проходити. Тільки не смітіть там, а то сморід стояв такий що й підійти важко було. - Хостес провела його очима і сіла назад до свого кросворду.

Еліот був настільки втомлений, що у нього не було навіть бажання думати про те що Адель подовжила оренду. Він просто відкрив двері своїм ключем, який весь місяць лежав у кутку підвалу, разом з іншими речами. Увімкнув світло і побачив порядок у кімнаті. Його речей не було і він подумав, що хостес їх викинула разом з іншим сміттям, коли він декілька днів не з’являвся.

Він умився, викинув у смітник стару сорочку, що наскрізь пропахла його потом і пилюкою з підвалу, і впав на ліжко. Не дивлячись на те що весь час він знаходився у заручниках, його злість на Роя згасала, коли він думав про те що з його допомогою у нього є всі шанси поставити свого батька на місце. Рой був чесним чоловіком, який піклувався про свою родину, безглуздо було думати, що він не відімстить Харві за те, що той колись зробив із його життям.

Еліот зміг зарядити телефон поки пив пиво з Роєм. Включивши свій телефон у мотелі, він увійшов в голосову пошту. Хлопець пролиснув до самого кінця черги і почав слухати, поклавши телефон на подушку.

«-…між нами все скінчено, Еліот, наша історія підійшла до логічного кінця.» - Ці слова ранили його серце вдруге.

-«Брате, я не знаю де ти, але мене дратує ця твоя голосова пошта, ти маєш відповісти!»

-«А знаєш, пішов ти, Еліот Блеквуд, я ненавиджу тебе! Чуєш? Я тебе забула!»

-«Я не знаю що робити, я хочу розповісти все батьку, тільки знаю що ти був би проти, передзвони!»

-«Ти боягуз!»

-«Я говорив з Адель, вона думає що ти втік. Знаєш, вона можливо і права, але ти казав що не кинеш її і не зробиш їй боляче. Я повірив тобі.»

-«Я лише сподіваюсь що з тобою все добре…»

Прослухавши кожне з голосових повідомлень, Еліот опустивши голову вниз сидів так декілька хвилин. Важкість на душі наче сідала йому на шию. Йому хотілось кричати і ламати все що є в цій кімнаті.

Почувши як ключі провертаються у дверях, Еліот вскочив із ліжка і встав у стійку. Очікуючи когось вороже налаштованого, він не встиг навіть зрозуміти, що ключі могли були тільки у однієї людини.

Адель увійшла у кімнату, розбита і засмучена. Побачивши Еліота серед кімнати вона спершу не знала що робити. Він стояв у одних джинсах, розгублений і збентежений. Ніби тільки що він чув її голос з телефону, а вже зараз вона біжить з усіх сил у його обійми.

-Еліот! – Прокричала дівчина і кинулась до нього в обійми.

Побачивши його ослаблого і зарослого, вона ні секунди не пожалкувала що прийшла сюди. Після розриву з Тревісом, вона шукала місце де зможе побути сама, виплакатись і набратися сил. Здавалось її серця вже не було, а надія на їх майбутнє розвіялась вітром разом із його словами.

-Я так рада тебе бачити! – Адель говорила в його плече, а Еліот обіймав її так міцно, що її кістки стали хрустіти. Він вдихав запах її волосся і хотів щоб ця мить ніколи не закінчувалась. Відчуваючи її запах він зрозумів, наскільки великою є його втрата.

Опустивши її на землю він так хотів її поцілувати, попри заборону її батька. Та згадуючи слова Роя, Еліот не зробив ні руху в її сторону після.

-Я прийшла сюди, бо думала що тут нікого немає, я і думати не могла що ти повернешся.

-Я теж, якщо чесно…

-Що сталось? Тільки не вигадуй мені брехні, за останній місяць стільки всього відбулось, що я не хочу щоб мені ще хтось брехав.