Всі дороги ведуть у Ньюкрест

Відкриваючи очі сьогодні, вона вже не відчувала тої радості що раніше. Літо ставало похмурим, небо затягувало чорними хмарами. Здавалось із сонцем, зник і її настрій. Марго весь час намагалась підбадьорити свою доньку, та в неї не вийшло. Через те що батьки нічого не розповідали Адель, вона зовсім не хотіла з ними розмовляти.

Адель вийшла на двір, віддати ключі від кімнати в мотелі Кевіну.

-Тільки нічого там не чіпайте добре? – Адель поклала ключі в руку другу.

-Ти там щось ховаєш?

-Можливо… Це не важливо… Гарно провести час. – Сухо відповіла дівчина, видавлюючи залишки своєї ввічливості.

-Дякую, я завтра тобі їх поверну.

Кевін сів в авто Люка і вони попрямували в кімнату на краю міста, яка була тільки їх на весь день. Кевін не мав змоги приводити свого хлопця додому, тому цю можливість вони не могли упустити. Адель лише поглядом провела Кевіна і переглянулась поглядами з Люком, що всим своїм виглядом казав: «я все знаю», але не признавався.

Повечерявши з батьками, Адель піднялась у свою кімнату. Марго і Рой поїхали на чергову зустріч, де задача чоловіків говорити про свої пожитки і укладати угоду, а жінки стояли у стороні і обговорювали останні новини свого життя. Марго не подобалось це дійство, та це було однією з її обов’язків, як дружини мера. Така поважна людина, як Рой Дізаз, не міг пропускати такі вечори.

-Думаєш з нею все буде гаразд? – Рой питав у дружини, керуючи автомобілем.

-Думаю вона впорається, нас не буде всього чотири години. – Марго відповіла, погладжуючи плече свого чоловіка.

Адель зовсім не мала бажання виходити з будинку, чи то через страх, чи то через погану погоду, та Тревіс все ж таки мав змогу вмовити її. Вже через двадцять хвилин, Адель сиділа у його автівці і вони прямували в гості до його друга. Це було його вісімнадцятиліття, тому шумної компанії, яку так не хотіла Адель, було не уникнути.

-Щось сталось? Ти зовсім мене не слухаєш. – Тревіс питав.

-Все в порядку, немає настрою просто.

-Я щось зробив? Тому що якщо це моя провина то було б добре дізнатись, щоб я знав за що вибачатись.

-Ні , ти тут не до чого. – Коротко відповіла Адель залишаючи емоційність за межами автівки.

-Справді? Звучить якось непереконливо. – Тревіс трішки підсміювався, думаючи, що так він розрядить ситуацію.

-Справа не в тобі Тревіс! Не все вертиться навколо тебе! – Зірвалась Адель, моментально, як гейзер.

-Воу, гаразд, чому ти кричиш?

-Тому що ти мене не чуєш!

-Я чую, просто таке відчуття що ти мені щось не договорюєш! – Тревіс вів автівку і інколи кидав погляд на дівчину.

-Ха, здається я маю таку саму претензію до тебе! – Незадоволено Адель почала переводити стрілки.

-Та що в біса відбувається, Адель?! Я щось зробив? Вибач, я не розумію, що я зробив не так! Я зі шкіри лізу щоб не злякати тебе, щоб бути гарним хлопцем!

Тревіс кричав і Адель почала опускати голову, поки не затихла…За тишею стався плач. Тревіс це побачив і припарковав автівку на узбіччі. Він злякався і не знав що робити, при його присутності вперше плакала дівчина, по незрозумілим причинам.

-Оу, Адель, не плач, ти чого, я не хотів! Мала, не треба! Я не мав кричати, пробач!

Тревіс почав обіймати її і говорити ласкавим голосом, потираючи її спину своєю рукою. У відповідь тільки доносились важкі сльози відчаю.

-Що сталось? Ти розкажеш? Тебе хтось образив?

Тревіс запитав і у відповідь почув позитивний вигук у стилі звуків. Адель підкріпила це кивком голови.

-То я тебе образив? – Вже тихіше говорив Тревіс, будучи дуже близько до неї, так, що вона могла відчути його подих.

-Ні. – Проревіла дівчина.

-А хто? Скажи і я вб’ю того виродка, я тобі обіцяю, він більше не чіпатиме тебе.

Адель тільки більше почала плакати і кивати головою в сторони.

-Тревіс… - Схлипуючи Адель стала піднімати свою голову із зарюмсаним обличчям. Її очі почервоніли, а туш була на диво стійкою. – Тревіс, я говорила з твоїм батьком…

-О дідько…

Тревіс тільки міг уявити що їй сказав Харві, після чого Адель втратила над собою контроль і вдарилась у сльози.

-Він приставив пістолет до мене… Я не знаю що робити, я не хочу втратити тебе і своє життя, я не можу так…

Адель відкрила дверцята машини і вийшла на вулицю покидаючи теплі обійми хлопця, прямуючи пішохідною стежкою в сторону будинку, назад до дому.

-Адель, почекай! Це нічого не означає. – Наздоганяв її Тревіс.

-Я думала це буде простіше, але бачучи тебе я згадую той вечір, коли він пригрозив скормити мене вовкам! – Зривалась Адель. Їй було страшно навіть знаходитись поруч з Блеквудом.

-Покидьок… Адель послухай мене, він не чіпатиме тебе, я обіцяю! Я поговорю з ним, він відійде в сторону. Тільки не покидай мене!

Тревіс наздогнав її за руку, обертаючи до себе і міцно притулив до грудей.