За закритими дверима

Після маленької відпустки у домі Блеквудів, Адель і Кевін сиділи в своєму домі і слухали музику. Іноді, в кімнату Адель, заходила Марго. Вона і Рой щиро співчували Кевіну, бо дійсно думали, що він розійшовся зі своїм хлопцем.

-Мені так прикро, сподіваюсь тобі вже краще. – Марго подала їм лимонад на підносі і поставила поруч зі столиком у кімнаті Адель.

-Дякую місіс Дізаз, краще, але, думаю, я ще не готовий забути його… Він був сенсом мого життя, розумієте? Як він міг? – Кевін почав вживатись в роль страждальця і Адель по троху відчувала іспанський сором.

-Мам, а де тато? – Адель насупила брови і прижмурилась.

-Він поїхав по справам в інше місто, а що? – Марго поцікавилась.

-Та просто питаю.

Марго пішла з кімнати і залишила друзів наодинці.

-Адель? – Запитав Кевін.

-А?

-Що ти задумала?

-…

-Адель? – Перепитав хлопець.

-Коротше, я помітила, що тато якийсь дивний, він щось приховує, і я хочу дізнатись що. Для цього мені потрібна буде твоя допомога.

-Мені вже страшно, подруго… Так може якщо він приховує це від тебе, то туди лізти не треба?

-Знаю… Але це серйозніше ніж я могла подумати. Мама намагалась мені сказати щось, але не стала, мовляв, краще тато мені це розповість…

-І що нам робити?

-Він важливі документи в домі не залишає, а зберігає в кабінеті. Я хочу знати чому він такий останнім часом. Зуб даю, що в його кабінеті ми щось знайдемо.

-Ти перебільшуєш, він такий як і завжди, трішки параноїк, добрий і серйозний…

-Ти не розумієш, він приставив до мене охорону! В Копердейлі то! Він чогось боїться і не каже мені. Але він не захистить мене якщо буде ховати свої таємниці.

Залишившись з ночівлею, Кевін і Адель сиділи до пізньої ночі в кімнаті, включивши музику. Марго як завжди лягла на своє ліжко, стала читати і невдовзі заснула, під келих червоного вина.

Адель і Кевін під покровом ночі вийшли через полюблене вікно її кімнати. Спустившись на землю, вони тихо прослизнули між вікнами і вирушили у центр міста. Вони йшли краєм дороги озираючись навкруги. Нарешті, дійшовши до мерії, Кевін підняв очі вверх на будівлю і сказав.

-А це ми не продумали. – Кевін натякав на те, що вони не здогадались про охоронну систему на головних дверях. Але у Адель не було намірів заходити через парадні двері.

Вона взяла його за руку і повела у обхід. Дівчина провела його на інший бік будівлі, де вони йшли поміж кущів і дерев за високим білим парканом. Адель шукала саме те вікно, яке завжди залишали привідкритим.

-А тобто ми так зайдемо? – Кевін відповів, здивовано показав на привідкрите вікно.

-А ти думав ми пройдемо через парадні о дванадцятій годині ночі?

-Це вже вважається за незаконне проникнення у будівлю мерії? – Кевін тримаючи вікно, поки Адель пролазила, промовив.

Адель і Кевін залізли у будівлю через вікно першого поверху, що Адель вже давно полюбила. Роки три тому, вона вже намагалась сюди залізти, але її злякала можливість покарання, тому вона кинула спроби. Але зараз Адель набралась сміливості і була впевнена у своєму рішенні. Друзі йшли темними і довгими коридорами, світили на двері телефонними ліхтарями і не говорили, а спілкувались лише жестами. Почувши шорхіт ніг охорони, вони сховались між стінкою і майже не дихали. Чоловік наближався все ближче, але пішов в іншу сторону. Адель і Кевін видихнули з полегшенням. Зайшовши у головну, велику залу вони йшли наверх. Підіймаючись по білосніжним сходам, що були вкриті червоною доріжкою вони потрапили на третій поверх. Одразу знайшовши потрібні двері з табличкою «Мер Копердейлу Рой Дізаз», вони зайшли і стали озиратись навколо. Дівчина ще ніколи не бачила татків кабінет.

-Ого… - Кевін відкрив рота. Кабінет Роя Дізаз був світлим і просторим. На підлозі лежали килими, папки з документами були розкидані по всім столам. Канцелярія і папірці розкидана по столу. Рой не відрізнявся особливим перфекціонізмом. Тому після роботи все завжди залишав не прибраним.

Адель одразу прийнялась шукати потрібні їй папірці. Пройшовши вперед, до бокового столу вона стала обережно підіймати документи.

-А що ми шукаємо? – Кевін прошепотів перебираючись в папках, що лежали в масивній шафі.

-Я не знаю, але це має бути щось таке, що налякало мого тата… Може погрози чи документи. Якісь свідотства…

-Рахунки на податки достатньо налякають його? – Кевін пожартував піднявши непотрібні папірці до гори. Дівчина лише хіхікнула і закотила очі.

Адель і Кевін дві години шукали і нічого не знайшли. Адель сіла на його крісло, покрутилась навколо і стала видивлятись якусь річ, яка приверне її увагу. Щоб знайти те що хочеш, треба бачити кімнату з очей її батька.

-Чуєш? Хтось йде… - Кевін прошепотів і його очі стали в два рази більшими. Адель і Кевін сховались під великим мерським столом. Як тут Адель почула голос мами, що чувся з коридору.

-Доброї ночі, вибачте, мене чоловік прислав забрати його фітнес-браслет, він часом губить його! – Марго стояла в коридорі і зверталась до охоронця, який ледь не зайшов в кабінет мера, перевірити. Марго сміялась і торкалась охоронця зачаровуючи його своїми очами і забалакуючи його розмовами.