Гонка почуттів

У Ньюкресті, в цей час, була німа тиша. Місцеві жителі просинались після десятої ранку, а в магазинах лунала приємна музика. Обідаючи на першому поверсі Харві чекав на зустріч. До столу підійшла людина і забрала конверт, що лежав на столі.

-Це аванс, будеш чекати мого дзвінка. – Харві промовив і пішов у свій кабінет. Сидячи на шкіряному, великому дивані він думав як зупинити Роя і дати зрозуміти йому, що не варто цілитись в Блеквуда. Поруч сиділа його дружина Вівіан, що закинула ноги на стіл і пила мартіні.

-Та просто прибери його і все, що тут думати.

-Ні, Віві, тут справа в іншому, він вирішив ризикувати, він взлетів високо, я хочу щоб він відчув своє падіння. – Харві чухав свою густу щетину.

-Ти наче був колись закоханий у його дружину, і не хочеш знищити Роя? Дивно…

-Я дав йому шанс піти. Ти або перший, або останній. Треба щоб Тревіс дізнався, що хоче Рой.

-Ти думаєш якщо він їй в білизну заліз, то вона йому все розкаже?

-Розкаже, вона закохана, проблема лише в тому чи закоханий Тревіс.

-О, ще й як, він одного разу приїхав так рано до дому, посміхався, ще й почервонів від сорому. Щось між ними точно є.

-Тим гірше для них.

Харві, як сказав Рой, жорстока людина і якщо потрібно знищити кохання свого сина, він це неодмінно зробить. Сам Харві Блеквуд кохав лише одного разу, у студентські роки, поки Рой займався навчанням, на їх поверсі жила дівчина, з світло-русим волоссям, білосніжною шкірою, Марго була такою привітною, що Харві закохався в неї майже одразу. Але проблема була лише в одному, вона закохалась у іншого. Коли ж Харві дізнався, що Марго закохалась у Роя, то не міг стерпіти злості. Він всіма силами намагався перемикнути її увагу на себе, але вона була такою відданою, що Харві робив тільки гірше. Вона пообіцяла розповісти все Рою, якщо той ще раз спробує доторкнутись до неї.

Харві знайшов жінку, що певний час заміняла йому Марго, топив свої почуття в алкоголі і одружився на Вівіан не гаючи часу. Діти і дружина не змогли повністю відволікти його від уваги Марго, то коли вона завагітніла, Харві не міг більше бачити її. Його злість була на стільки сильною, що він хотів був вбити її, тільки б вона не дісталась нікому.

Таке жорстоке серце не заважає Харві, більше того, він впевнений що саме його черстве серце зробило його тим ким він є. Йому на щастя, він не живить слабкість до почуттів, весняного вітру, яскравих кольорів. На відміну від чутливої і гучної Вівіан, яка живе тільки емоціями, Харві не полюбляє гучних вечірок у стилі Гетсбі, кольорового одягу. Його єдина пристрасть це гроші і влада, а гардероб його складається з сірого, темно сірого та чорного кольору.

Одного разу, на Різдво, у домі Блеквудів лунала гучна музика, кольорові подарунки хаотично лежали на підлозі біля ялинки. П’янка Вівіан танцювала з бокалом у руці, а малі Еліот і Тревіс бігали коло ялинки. Навіть дитячий сміх не зміг розтопити серце Харві, замість того щоб приєднатися до святкового настрою, розділити цей чудовий вечір він вимкнув музику і піднявся до спальні зі словами, що ніколи ялинки не буде в його домі. На наступний день, діти зранку піднялись з ліжка і побігли до ялинки, відкривати подарунки. Побачивши лише пусту кімнату Тревіс і Еліот, будучи маленькими, розплакались. Тому в сім’ї Блеквудів ніколи не святкували свята, а їх дім був завжди чистим та ідеально прибраним.

На відміну від дому Дізаз, у яких завжди було трошки хаосу, а з появою дитини їх дім став наче живим. Всі свята супроводжувались гучною музикою з вінілового програвача, ялинка до самої стелі, барбекю літом у вихідні. Сім’я Адель здавалась ідеальною американською мрією, наче з картинки.

***

Адель прокинулась від звуку сповіщення, оглянувши кімнату з ліжка, вона побачила телефон на столі, це був Тревіс. Адель розтанула у посмішці і щасливою впала в обійми ковдри.

«-Знаєш я маю тебе де з ким познайомити. – Написав Тревіс.

-Так? І з ким це?

-Ти йому сподобаєшся. Ми сьогодні побачимось?

-Так, після дванадцятої, тільки не під’їжджай до дому, я підійду сама. - Так вона пролежала цілий день, не встаючи з постілі, спілкуючись з Тревісом, Адель геть забула про час і тільки голос матері її відволік.

-Можна увійти? – Марго обережно зайшла у кімнату.

-Так, сідай.

-Як ти?

-Нормально, дякую за телефон.

-Я хочу щоб ти знала, ми з батьком піклуємося про тебе і хочемо щоб ти була у безпеці. – Марго взяла руку доньки у свою.

-Про кого ви говорили на вулиці? Я ж вже не маленька, я маю право знати.

-Я не можу тобі сказати, люба, але про це не турбуйся, тато про все попіклується. – Марго опустила очі на хвилинку, але знову підняла і глянула в очі Адель. Їй було шкода, що вона не може розповісти їй все, сказати хто такий цей хлопець і хто його батько, що він зробив з нею і чому Рой став таким нервовим.

-І чому я запитала… - Адель розуміла, що мама вірна татові до смерті і ніколи не скаже що трапилось, якщо тато не дасть дозвіл.

-Що у вас з тим хлопцем? Все у минулому?