Між морем та землею

Еліот повернувся додому вже під ранок. Тихо, підіймаючись по сходах, він дивився наверх, щоб батьки не стояли на порозі. Аж раптом увімкнулось світло на першому поверсі.

-Запізнюєшся, брате. – Тревіс стояв посередині кімнати, поруч сидів вірний пес Зевс та Локі, що виляв хвостом, бо побачив свого хазяїна.

-Тревіс…

-Еліот… От і познайомились. Так де ти був? - Брат відповів йому назвавши його ім’я.

-А ти що будеш вчити? – Еліот подивився з-під лоба.

-Ні, просто цікаво де ти вештався усю ніч. – Тревіс розвернувся, прямуючи до великого скляного столу біля кухні. І Еліот видихнув.

-А де батьки?

-Мама спить після п’ятої пляшки шампанського, а тато поїхав кудись і мені не сказав. Так де ти був?

-На фільмі «Крик 6». – Еліот зажмурився бо знав, що зараз буде.

-«Крик»? І без мене? Та ти здурів, ти подивився його швидше за мене?

-Так, і сюжет чесно кажучи так собі.

-Тільки без спойлерів! Я тебе не пробачу!

-Знаєш, там той чувак виплигнув і БАМ, а дівчата такі «ааа, не вбивай мене», а знаєш хто вбивця? – Еліот знущався з брата, знаючи, що він обожнює серію цих фільмів.

-Ти поплатишся за це, я тебе із багнюкою змішаю. Ось вийде ще один фільм і я гляну його скоріше за тебе, прив’яжу тебе до ліжка і розповім увесь сюжет! – Тревіс навмисне напав на свого брата і вони почались дурачитись у вітальні.

-Чекай, чекай, чекай, це не саме цікаве. – Еліот виставив руки перед собою, даючи зрозуміти що здається. - Я зустрів дівчину.

-Ого, ти точно мій брат? Де ти його дів? – Тревіс почав уявно нишпорити по кишеням і заглядувати під стіл.

-Але мені потрібна твоя допомога. Я облажався. – Еліот скривився і почухав затилок.

-Що ти накоїв? Ти сказав їй що у неї в зубах щось застрягло? Чи те що сумочка не підходить під її підбори?

-Ні, вона була чудова, просто відпад всього. Але я не зміг продовжити розмову і вона пішла, вона подумала, що я якийсь дивний.

-Ну от, а щастя було так близько. – Тревіс удавав з себе актора, поклавши голову на руку і обпершись на лікоть.

-Годі знущатись, я серйозно. Я не знаю як до неї підійти. Від неї відчувається така крута енергія.

-Так, ну досить вже, зараз ще сльози почнеш лити по неї. По-перше поки не пиши їй. Хай згадує тебе у снах, а потім напишеш «привіт, як справи, ходім на побачення». – Тревіс загинав пальці.

-І все? Отак у лоба?

-А що ти хочеш? Прочитати їй вірша?

-А чому б ні? Дівчата люблять вірші. – Еліот здивовано.

-Ти знущаєшся? Ти хоч зустрічався з однією кому це подобалось?

-А ти з однією не можеш. Кожен день від тебе виходять дівчата, і всі різні. Не думаю, що хоч одна з тобою затримується, хоча б на день.

-Тоді я тобі не радник. Шукай того у кого в кармані завжди гітара і маршмелоу. – Тревіс саркастично пожартував і пішов у свою кімнату.

***

Еліот цілу неділю чекав від Адель повідомлення і нарешті його отримав. Він попросив допомоги у брата, як краще одягнутись і що сказати.

-Ти думаєш в такому вигляді я схожий на видного чоловіка? – Еліот запитав у брата. Він крутився у своїй спальні біля дзеркала і обирав сорочку.

-Справа в іншому, навіщо тобі це. Ти ж розумний хлопець, від жінок одні проблеми.

-Саме тому ти завжди тримаєш пару презервативів в кишені? – Еліот з сарказмом відповів.

-А чому це ти лазиш по моїм кишеням? Хоча ладно, це правда.

-Я просто хочу гарно провести час і не виглядати бовдуром.

Еліот ще пів години змінював стиль, поки вже не почав запізнюватись. Він сів в машину і поїхав прямо в Копердейл до пристані. По дорозі він купив квітів, взяв дві кави і вже наближався до Адель. Він впізнав її, білосніжна шкіра, світле волосся, вона була така одна серед інших. Стояла біля мосту і чекала, її щічки стали рожевими від вітру.

-Привіт.

-О, привіт, це мені? – Адель взяла до рук букет квітів і посміхнулась.

-І це також. – Еліот протягнув їй чашку кави. – Не знав яку каву ти п’єш, взяв лате.

-Дякую, це дуже мило. – Адель посміхнулась.

-Вибач, що запізнився я довго їхав, пробки.

-А де ти живеш? – Адель поцікавилась.

-В Ньюкресті, це не так вже і далеко.

Еліот і Адель йшли прямо до колеса огляду. Вітер нещадно заплутував розпущене волосся дівчини. Люди ходили по вулиці і галділи, пройти було майже неможливо. Це були вихідні, тому сьогодні в цьому місці людно. З тих пір, як тато Адель відновив роботу пристані, Копердейл наче ожив, кожні вихідні тут грала жива музика, працювали кімнати страху, стояла фото-будка, до якої завжди була черга. А лавки з гарячими напоями і їжею пахнуть так смачно, що втриматись майже неможливо. Адель подобається такий вид відпочинку, іноді вона починає чути шум і галас єдиним цілим, наче шум моря чи вітру, насолоджуючись моментом.