А по заду лиш вітер

Всі ми самотні, так чи інакше ми народжуємось самі та помирати будемо сам на сам, із собою. Тому кожній людині важливо знайти того хто буде поруч, хто триматиме її за руку, буде безупинно говорити або красиво мовчати. І навіть якщо проти нас йдуть всі, потрібна людина яка буде стояти позаду і подавати патрони.

Пізня ніч, коли світло випромінює самотній ліхтар, коли десь далеко можна почути як перегукуються сови, така самотня та прохолодна пізня ніч, із зорями на небі та ні душею на вулиці. Цієї ночі із заглушаючим риком, стрімголов, автомобіль мчав по вулиці Ньюкреста. Цей автомобіль наче порушив цнотливість літньої ночі.

У середині автомобіля, у міцному стиску руля, сидів Рой Дізаз, молодий і безстрашний, з минулим позаду. Його руки міцно стискали драйверське кермо, а очі були сповнені жахом та диким адреналіном. Його карі очі блищали, а щелепа від злості стискалась. Світло ліхтарів мерехтіло та пролітало скрізь обличчя, створюючи тінь яка на декілька секунд ховала його обличчя. На сусідньому місті, поруч, тихо сиділа Марго, його дружина, яка спокійно спала. Марго була як світло в темряві, спокій в бурі, яка не знала про складнощі жорстокого світу. Для нього вона була променем надії, який вказував йому дорогу. Вона і те що вона носить під серцем.

Вони тікали від несправедливого світу, разом, перевертаючи своє життя з ніг на голову. Що їх чекає зранку, як буде розвиватись їх життя ніхто не знав, але Рой вважав, що це створіння, що зараз формує себе з нуля, буде найкращим у його житті.

Всього два місяці тому Рой дізнався що чекає дитину, і в цей момент його життя сповнилось сенсу. Цей стиль життя буде не сумісний з його роботою, і щоб не наражати на небезпеку своїх коханих Рой прийняв рішення піти з цього шляху. Більше всього Рой боявся стати схожим на свого батька, відстороненим, холодним та зовсім не поважаючим свою сім’ю. Рой їхав вузькою дорогою серед дерев та скалистих вершин, не спиняючи швидкості, і згадував свої студентські юні роки.

«-Не хвилюйся, ти з усім впораєшся, просто запроси її на побачення.»

«-Чувак, ти найщасливіша людина в усьому світі, вітаю.»

«-Ти уявляєш? Вийшло! У нас вийшло, ми впорались! Вони продали нам свою компанію!»

Рой гнав авто по прямій дорозі, залишаючи лише вітер по заду та піднятий пил. О 5 ранку Рой та Марго приїхали в місто Копердейл. Будинок, що стояв навпроти, був єдиним в найближчому радіусі. Цей будинок, був, його батьків, яких вже давно немає. Він провів тут усе своє дитинство, навчався в школі, заводив друзів, вперше закохався і тут йому вперше розбили серце. Дім розташований поруч із широкою річкою, що виходить у море, іноді судна припливають та зупиняються на пристані, що на іншій стороні берега. А велике колесо огляду яскраво мерехтить зі спальні, на другому поверсі. Дім 10 років стояв без господарів, ділянка зароща а всередині все припало пилюкою, а товста прозора плівка лежала непохитно на меблях і захищала їх. Дім пахнув пустотою, старими шпалерами та догорівшим каміном в їдальні. Камін пахнув так, наче його тільки погасили, а холодом віяло від нього, наче у зимну пору. Якщо можна описати запах пустоти, то це буде цей запах.

Рой та Марго цілий день вигружали речі, вона мовчала і іноді крехтіла від важких коробок. А якщо Рой спробує їй допомогти, то отримував жорсткий погляд, який нагадував самостійність та незалежність Марго. Поки Рой косив траву на подвір’ї, виносив вуличний стіл та стільці, Марго розкладувала речі в шафи, прибирала пилюку з полу та вішала сумісні фото на голі стіни, а пізніше накрила на стіл, сьогодні запіканка з грибами, улюблена страва її чоловіка. Марго готувала на високому рівні і раніше, довгий час, працювала шеф-кухарем. Її мрія відкрити свій ресторан, поки що, залишилась мрією.

-Як тобі дім, люба? – Рой обійняв свою кохану.

-Домашній, затишний, але старий, йому треба ремонт, а не вологе прибирання.

-Знаю, завтра подзвоню і замовлю бригаду. Що саме ти хочеш змінити?

-Шпалери, підлогу, кухню повністю, будь ласка, вона жахлива, і завтра хочу почистити джакузі на терасі. Все інше нехай залишається. – Вона від втоми повільно говорила.

-Ти розбиваєш мені серце, на цій кухні мама готувала мені цю ж саму запіканку. – Рой жартівливо відповів.

-Знаю, але поки я готувала, піч два рази вимикалась і вичистити її вже неможливо. Я обіцяю, кухня буде затишною і світлою, як у твоєї мами. – Марго поклала свою руку на руку чоловіка.

Вони сиділи в їдальні та обговорювали майбутній ремонт, обирали кольори та матеріал. Десь о третій ночі Марго заправила постіль та вклалась спати, Рой сидів і планував завтрашню роботу. На відміну від будинку, роботу він не втратив і міг успішно продовжувати свою справу в іншому місті, правда починати прийдеться з початку. Рой дивився у вікно на колесо огляду і згадував, як в дитинстві вони з мамою ходили на пристань, їли кукурудзу з сирним соусом і він пообіцяв мамі збудувати ще одне колесо для неї особисто. Марго ще не знала, але Рой вже придбав ділянку пристані і завтра його очікував складний і насичений день.

***

Минуло дві неділі, ремонт в будинку зробив кімнати свіжішими, надав їм другий подих, камін знову вечорами палає, а на кухні шумить кухонне приладдя. Рой поступово надолужує втрачене. Його ритм з кожним днем повертається в своє русло, а живіт Марго росте.

-Вітаю, у вас дівчинка. – Лікар у рожевому халаті розтирала мазь по животу Марго і посміхалась.